Початок сімейного життя в Олега з Марійкою був зовсім неромантичним.

Через два дні після весілля молодий вирушив зі своїм батьком на заробітки в Польщу аж на три місяці.

Його молодій дружині були вручені ключі від квартири.

Батьки Олега до одруження сина здавали в оренду однокімнатну квартирку.

Марія поставилася з усією серйозністю до обов’язків молодої дружини і звила затишне гніздечко до приїзду чоловіка.

До весілля у молодят не було побуту – вони не жили разом.

Мама Марії була строгого виховання – ніякого співжиття, все тільки після розпису.

Марія з Олегом бігали по друзях, знімали кімнати на добу, щоб якось усамітнитися, та й то було рідко.

І ось Олег повернувся! Він гідно оцінив старання дружини, як вона поприбирала, наготувала різних смаколиків, навіть млинців його улюблених насмажила свіженьких!

Перші три дні були схожі на медовий місяць, Марія навіть тижневу відпустку на роботі взяла. Але все хороше колись закінчується, почалися будні.

-Олеже, я помітила, ось ти зуби чистиш, а бризки летять на дзеркало, ти хоча б витри їх, чи що, – пробурчала Марія.

Олег очі вирячив від здивування.

-Я не помічаю такі речі, вибач, – відповів Олег.

-Як їх не помічати, коли вони перед носом? Ти ж коли чистиш зуби, дивишся в дзеркало?

-Ні, не дивлюся. Я ж не дівчина, щоб милуватися собою.

Здавалося б – дрібничка, варто було б просто Марії протерти дзеркало і порадити Олегу надалі бути уважнішим. Але, як то кажуть, «Остапа понесло».

-Як я помию, то ти нічого не помічаєш? Тарілка твоя, залишена в мийці, або розлитий по столу компот – це я повинна прибирати?

-Але ж ти хазяйка! От і хазяйнуй. Я, якщо треба, чоловічу роботу зроблю, якщо буде потрібно.

-Так, я господиня, а не прислуга! Я місяць тут все мила і красу робила не для того, щоб ти тут все забруднив!

-Ой, не бреши, будь ласка! Ми з батьком місяць тут ремонт робили, а мама прибирала, поки ти весільні сукні приміряла, так що не треба тут, про те що вимивала.

Ну так, красиво все зробила, але ти точно не впоралася. А я то на заробітках, то в ремонті, два дні на весіллі і знову на заробітки. Чи можу я хоча б місяць відпочити?

-Я теж працюю і відпочиваю всього тиждень. Мені, знаєш, теж така праця вже ця вся набридла!

-А давай порівняємо мою і твою роботу? Я працює на заробітках, в поганих умовах, живемо незрозуміло де, вихідних немає. Ти сидиш у конторці біля комп’ютера, попиваючи чайок з колегами, а про твою зарплатню я взагалі мовчу!

-А хто тобі не давав здобути вищу освіту, щоб сидіти в чистій конторці, а не працювати по заробітках? Батьки не хотіли тебе навчити? Розщедритися було шкода? Простіше, як твоєму батькові на заробітки їздити і жити, де прийдеться?

-І де б я працював у цьому місті? Тут навіть із вищою освітою не заробиш нормальних грошей, а там втричі більше. І ти знала, за кого заміж виходила.

-І як ти уявляєш наше майбутнє сімейне життя? Я з дитиною, ти місяць там, місяць тут, наче недільний тато, гостьовий шлюб якийсь!

-А як ти уявляєш своє життя з дитиною? Він не тільки бризкатиме на дзеркало зубною пастою, а ще й робитиме багато чого іншого! Кому претензії будуть? Дитині?

-Твоєму татку, звичайно ж, який затягнув тебе на заробітки! У нормальних сім’ях дітей виховує мама і тато, ділять обов’язки на двох. А ти мало того, що місяцями вдома не буваєш, то ще й коли приїжджатимеш, тобі ж треба відпочити, ти не те, що бризки, дитину не помітиш!

-Ну не вічно ж я буду на них їздити, зароблю за рік нормальну суму, двокімнатну квартиру купимо, а цю продамо, машину хоч якусь уживану, потім влаштуюся в автомайстерню, тебе це влаштовує? Можемо з дитиною рік почекати, що тут такого?

-Та в тебе ж ці заробітки, як погана звичка, від якої ти не відмовишся, що ж мені тепер дітей від тебе не народжувати і все життя чекати? Чи ти взагалі не хочеш дітей?

-Я б почекав поки! А чого поспішати? Можна ж пожити трохи для себе, чого одразу дітей, ніби тільки в них щастя? Багато їх не заводять.

-Отже, зрозуміло – не хочеш! А що в нас за сім’я взагалі? Навіщо ти мене тоді заміж кликав? Стирчати у твоїй квартирі? А ти приїдеш, безлад у хаті влаштуєш, а тебе треба, як пана обходжувати, тільки на тій простій підставі, що я господиня? Я могла б і без заміжжя обійтися, знайшовся б хтось багатший і поруч!

-Ага, як твій колишній Василько, який з твоєю подружкою зраджував? Чи той старий, вусатий, твій одружений сусід, який до тебе клеївся?

-Та хоч би й вони! Або іншого б собі знайшла, не такого ледачого і неохайного, як ти!

-Це я ледачий?! Ого! Ну то йди та й шукай тоді!

-Ах, ти мене вже й із хати виставляєш? Так я й піду! І вважай – я подаю на розлучення! Прощавай, і готуй паспорт, скоро там печатка стоятиме, що ти вільний! Шукай собі якусь для прання та прибирання!

-Та й будь ласка, розлучайся!

Олег намагався утримати розгнівану дружину, але Марія тільки й гримнула дверима. Сидячи в матері вдома, вона плакала, а мати сиділа поряд і заспокоювала.

-Смішні ви з Олегом – з мухи слона роздмухали, образили один одного даремно.

Молоді ви ще, не притерлися, колись ці бризки на дзеркалі тобі такою дрібницею здадуться.

Так, це я винна – молодим дійсно треба разом для початку пожити, щоб дізнатися, які вони в побуті, притертися.

Ну не розлучатися ж через дрібниці! Давай іди, мирись, будь мудрішою, вибачся сама, бо ти сама всю цю сварку й роздула.

Он, Олег дзвонить, помиритися хоче, а ти й не відповідаєш. Господи, скільки у вас сварок ще буде попереду, ти навіть не уявляєш!

Вже вдома, притулившись один до одного, подружжя воркувало:

-Ти пробач мені, Олежику, і далося мені це дзеркало! Я б сама витерла, але мене щось понесло. І за тата вибач, він у тебе хороший. А з дитиною справді зачекаємо. Ти обіцяєш, що через рік облишиш ці заробітки і тут працюватимеш?

-Звісно, ​​обіцяю. І ти мене вибач, і за Василька, і за сусіда. Та й я дітей теж хочу. А ще обіцяю відмивати дзеркало від бризок і надалі бути уважнішим…

…Олег ще три роки їздив у Польщу, але потім залишився вдома і влаштувався в автосервіс після народження дитини.

Бризки на дзеркалі він так і не помічає, та й Марійка стала терпимішою до цих дрібниць – з дитиною все набагато складніше, особливо коли малюк почав ходити.

Сімейні сварки були і є і напевно будуть, але подружжя старається їх обходити – мудрішими стали, та й про розлучення вже не говорять…

КІНЕЦЬ.