Олег спостерігав з вікна авто, як Олена сварилася із продавчинею в кіоску. Він звик, що дружина качає свої права на публіку. Олена, не розбалувана батьківською любовʼю, хоча б так мала загальну увагу. Навіть якщо вона була не права.

Факт правди для неї не був таким значним, як сама сварка і наявність публіки.

-Ну що там? – нібито з цікавістю спитав він дружину.

-Та знову «ця». Обрахувала. Майже десять гривень не додала.

Олена знайшла новий обʼєкт для вирішення проблем.

Дівчина в кіоску працювала лише місяць і цуралася сварливо налаштованих громадян. Однак, незважаючи на це, продовжувала свою працю і за чесність перед власником кіоску увійшла до кола його довіри.

А тут, вдруге зустрівшись із Оленою, так сильно перехвилювалася, що знову її обрахувала.

Олег помітив, потім, як зовні почала змінюватися Олена. Він взагалі вважав, що після таких сварок, вона ніби ставала кращою.

-Когось вона мені нагадує, – спонтанно спало йому на думку, коли він глянув на дружину, коли та прийшла з перукарні.

І ось, вночі, під час безсоння, його думки знайшли вихід.

-Минулого разу вона змінила колір лінз, і вийшло цілком непогано. Зараз вона зробила чубчик і стрижку, з яких сама ж раніше й сміялася.

Було так, що і після сварки вона різко переодяглася у чорний класичний костюм, як у тієї дівчини, з якою сварилася… Стоп!

Він раптом застиг від несподіваної здогадки.

-Та вона ж копіює тих, з ким свариться! Причому свариться саме з яскравими дівчатами, тоді як вона сама нічим особливим не вирізняється.

І він став уважно спостерігати за дружиною, що нового вона ще вичудить. А вичудила вона цікаву вимову слова «вибач». Ну, по-перше, це слово було їй невластивим, а по-друге, якщо вона його й говорила, то не так, як раніше. Нині воно стало вимовлятися чіткіше і з особливою інтонацією на третій склад.

Чи жарт, чи ні, але під’їжджаючи цього дня до свого під’їзду, він круто виїхав з-за кіоску, де у Олени сталася сварка. Він трохи заїхав на тротуар, де стояла молода продавчиня.

-Я вас не зачепив? – підбіг він до дівчини. – Вибачте, винен.

-Ой, ви вибачте, я ще не надто зібрана з цим кіоском.

«Вибачте…»

Він вийшов, вони розмовляли. Відчулося, що ця дівчина – дуже легка і ненав’язлива людина, причому швидко навчається і кмітлива. Так, Олена не могла таким похвалитися. Олена вміла тільки копіювати чуже, але не творити своє.

Осад від того, що робить дружина, залишився, хоч і майже непомітний. Але пороху додала ситуація, коли вони приїхали в гості до найкращої подруги Олени. Все, включаючи образ дружини, кішку та чоловіка, вона буквально скопіювала у Світлани. Коли він побачив цю молоду пару та їхню квартиру, склалося враження, що він потрапив у світ, де все подвійне!

-Ясно тепер, чого ти за мною ганялася, коли ми познайомилися, – невдоволено сказав він, коли вони залишили гостей.

-В сенсі?

-Не я бігав за тобою, а ти. Скажи, ти завжди копіювала всіх? У тебе колись було своє життя?

Її відповіді він слухав на пів-вуха. Він був за кермом, та й тепер роздумував, як піти від Олени.

Вдома він збирав речі під благання дружини. Капризи та крики ігнорував. І, опинившись у ліфті, відчув себе вільним. Щоправда, попереду ще було важке розлучення.

Підсумувавши всі плюси та мінуси свого рішучого кроку, плюсів виявилося набагато більше. Але був ще один плюс, який безперечно переконав його у правильності прийнятого рішення.

Коли він їхав у ліфті, на одному з поверхів зайшла та сама молоденька продавчиня, з якою сварилася його колишня.

І обоє вони були дуже раді, що знову зустріли один одного.

КІНЕЦЬ.