Оксана чистила картоплю, коли прийшла свекруха. – Привіт Оксано! Мені потрібно з тобою поговорити, – сказала вона з порога. – Я вас уважно слухаю, – усміхнулася Оксана. – Оксано, ти за Віктором нічого не помічаєш? – раптом сказала свекруха. – Може він, останнім часом, затримується на роботі? – Так, останніх пару тижнів почав приходити пізніше, – відповіла невістка. – Значіть я була права, – зітхнула свекруха. – Ви про що? – не зрозуміла Оксана. – У Віктора є коханка. Я їх бачила разом, – несподівано сказала свекруха. Оксана застигла, нічого не розуміючи

 

Оксана задумується про своє життя, а потім дякує Богові, що зустрівся їй Віктор. Чоловік, з яким проживши майже десять років просто з подяки, можна сказати, врятував її від самотності, чи ще від чогось гіршого.

Оксана народилася у добрій сім’ї, де в неї вклали доброту, ввічливість, скромність. Росла красунею зі світлим і пухнастим волоссям, блакитноока. Вона, як і всі дівчата мріяла про принца, після школи навчалася у коледжі, хлопців там було небагато. Але Оксані поки ніхто не подобався, вона думала і мріяла, заміж вийде лише з великого кохання.

В останній рік навчання вона відчула, що особливу увагу приділяє їй викладач коледжу Михайло Сергійович. І одного разу після здачі курсового проекту він раптом вирішив запросити Оксану до кафе. Пояснив, що його дуже зацікавив її проект, і треба поспілкуватись із цього приводу. Звичайно вона зраділа, їй лестило, що її проект помітили, оцінили, і без жодних підозр вирушила до кафе.

Михайло Сергійович одразу попросив його називати просто, Михайло, без усякого по батькові, не такий вже він і старий, всього тридцять сім років. Оксані було незручно називати його просто на ім’я, все-таки він викладач, та ще старше на вісімнадцять років, але поступово вона освоїлася. Михайло за вдачею комунікабельний, знавець жіночих сердець, тому легко увійшов у довіру. Він цікавий співрозмовник багато розповідав, та так, що Оксана весь вечір слухала його, розкривши рота. А він старався. Було вже пізно, коли він відвіз її до гуртожитку, сказавши:

– Дякую тобі Оксано за спілкування, але ми з тобою ще не договорили, тож дня через два знову зустрінемося в кафе. Ти зі мною згодна?

Вона кивнула головою, погоджуючись. Ще б пак, вона навіть не помітила, як пройшов вечір. Потім знову були зустрічі і не одна, а одного разу у Михайла був день народження, вони відзначали з ігристим, а ранком Оксана прокинулася в готелі поруч із Михайлом. Вона була в здивована:

– Як так сталося, я нічого не пам’ятаю, що тепер робити. Адже Михайло одружений, є дитина.

Але Михайло швидко заспокоїв її, сказавши, щоб вона не морочилася з приводу його родини, це тимчасово. Він поступово вирішить питання з дружиною, у них не дуже добрі стосунки і майже зжили себе.

Після закінчення коледжу Оксана працювала на заводі у лабораторії. Михайло зустрічав іноді після роботи, іноді разом обідали, дарував квіти. Возив її дорогою машиною, жінки-колеги заздрили їй:

– Оксано, нічого в тебе чоловік, крутий, а машина яка дорога, і напевно, не жадібний. А заміж він тебе кличе, чи хоч би натякає?

Оксана сама не помітила, як закохалася у Михайла. А він обіцяв і обіцяв їй гарне життя. Про дружину свою говорив погано. Але Оксана про це не задумувалася. Їй було з ним добре. Єдине, що у вихідні та свята вона здебільшого сиділа одна.

Час минав, Оксана дорослішала, вона вже хоче свою сім’ю, свій дім, дітей, а Михайло мовчить із цього приводу. Вирішила поговорити з ним, так би мовити, підштовхнути до цієї розмови.

Увечері Михайло зустрів її після роботи, вона повідомила, що має серйозну розмову, і сидячи в кафе, сказала:

– Слухай, Михайле, ми давно зустрічаємось, вже багато років. Я хочу справжню сім’ю та народити дитину, час іде. Ти в мене єдиний чоловік, так що маєш на себе взяти відповідальність за мене, ти ж обіцяєш щоразу розлучитися зі своєю дружиною. Ти сам постійно про це говориш. А нічого для цього не робить, і навіть натяку немає.

Михайло про це і не думав, він не збирався розлучатися з дружиною, і не хотів, щоб Оксана народила дитину. Навіть усі розмови про народження дитини поза шлюбом припинялися одразу, як тільки починалися.

– Оксано, почекай трохи, ще не час розлучатися, треба почекати, поки мій син вступить до інституту. А там вже я вирішу питання розлучення, – викручувався Михайло.

Він говорив це так непереконливо, що Оксана раптом усвідомила, він ніколи не розлучиться, і не одружується з нею. Вона лише іграшка для нього. Грає з її любов’ю, її почуттями.

Коли він відвіз її до гуртожитку, вона була у пригніченому стані.

– Яка я наївна. Стільки років присвятила Михайлу, а в нього навіть у думках не було одружитися зі мною. Більше не хочу це терпіти, він просто грається зі мною.

Оксана різко припинила стосунки з Михайлом, він дзвонив, зустрічав, але вона проходила повз нього. Зрештою, він перестав нав’язуватися.

Пройшов деякий час, настрій у неї був поганий, і в цей час поруч з нею з’явився Віктор, заступник начальника лабораторії. Оксана йому давно подобається, але на чоловіків вона не звертала уваги, хоча багато хто не зводить з неї очей. Чим дорослішала вона ставала, тим прекрасніше виглядала. Віктор – високий, тридцяти п’яти річний, не одружений чоловік. Багато хто з жіноу хотів би такого чоловіка, а ось він – не дивиться ні на кого, крім Оксани. А вона цього не помічала.

Була п’ятниця, наприкінці зміни Віктор зупинив її і сказав:

– Оксано, виходь за мене заміж, вистачить тобі переживати через твого… колишнього. Ти зовсім не помічаєш, що я давно тебе кохаю. Прошу тебе, не відмовляй одразу, подумай.

І зовсім несподівано для себе Оксана погодилася. Швидше за все набридло бути самій.

– Я згодна, але я не знаю, як житимемо, адже в мене до тебе немає кохання, просто повага.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩