Оксана вже тримала ручку двері на кухню, щоб зайти. Але розмова, якв велася по іншу сторону, спершу насторожила, а потім до с ліз nрикро вр азила жінку. Чоловік розмовляв з дочкою

 

— Папа, на українському на післязавтра нам потрібно написати твір про роботу одного з батьків. Я про тебе напишу, бо ти — учитель. А що про маму писати? Вона ходить протягом всього дня по тролейбусу, квитки продає. Хіба це робота? Що було далі, Оксана не чула.

Вона тихенько відпустила дверну ручку і пішла в свою кімнату. Ніяк не могла збагнути тільки що почутого. Вона ж так старається для них, для своєї сім’ї, яку любить понад усе. У вікнах її кімнати світло завжди горить ще задовго до того, як «прокидається» містечко. Щоранку вона готує сніданок чоловікові і донечці. Поки вони ще сплять, одягається і йде на роботу.

А потім за весь день знаходиться по тролейбусу, наслухається брудних, лайливих слів від п’яних і невихованих пасажирів. Увечері вдома її чекає гора немитого посуду і брудного одягу. І так кожен день крутиться, як білка в колесі. Вона ж для них, найдорожчих, старається.

А тут дочка-чотирикласниця заявляє, що мама на роботі нічого не робить. Оксані до болю і крику було прикро.Жінка лягла спати, не вечеряла. Їй ніяк не виходили з голови слова дочки. Вона не звинувалувала Софійку, вона себе картала. Тому що дійсно, з дипломом про вищу педагогічну освіту Оксана працює кондуктором в тролейбусі.

Можливо, помилку зробила тоді, коли поступилася вільною в відділі освіти вакантною посадою вчителя своєму чоловікові. Думала, так буде краще. Оскільки Софійці на той час було майже три рочки, Оксана продовжила декретну відпустку по догляду за дочкою до шести років.А коли дочка пішла в перший клас, виявилася в списках безробітних. Ось і запропонували їй роботу кондуктора, поки щось за фахом підшукають.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩