Після школи я більше не чув про Володю. А в день мого весілля, коли дружині потрібен був макiяж, до нас прийшов візажuст. Я глянув на нього і сkам’янів

 

Як таке часто буває, наш клас після випускного розійшовся по різних країнах і містах. З деякими однокласниками я до сих пір близько спілкуюся, з іншими і в шкільні роки не спілкувався. Ні, ну з якого дива я повинен спілкуватися з людиною, якого доля відправила в один клас з тобою.

Все б нічого, але був у менє один однокласник, Володимир, якого всі ніжно називали Володею, адже він виглядав, як милий дресировані пудель. Володя вчився на одні 5, з-за кожною 4 він nлакав, бо знав, що йому мати влаштує за цю оцінку. До речі про матерь : та приходила в школу майже кожен день, тримала кожен вдих і видих Володі під контролем.

Той ходив завжди в випросованому класичному одязі, в блискучих чорних туфлях і тримав гребінець в кишені, щоб не дай Бог ні один волосок не стирчав на голові. Ми всі дуже жаліли його, але ніколи не знущалися, адже знали, з якими труднощами йому все дається.

Його мати була впевнена, що син стане економістом швидше, якщо буде весті себе, як 70-річний старий королівських kровей. Як і очікувалося, Володя закінчив школу, з червоним дипломом. Далі про нього я не чув. Я ж після школи почав працювати у гаражі: ремонтував машини. Мені було важливіше стабільно заробляти, а не вибиватися в люди через університет.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩