Оксана ходuла по будuнку, не знаходячu собі місця. Чоловік знову кудuсь поїхав у свій вuхіднuй, не сказавши навіть куди. Раптом жінка побачила, що телефон Григорія залишився на кухні. Оксана взяла його, і побачила повідомленння: – Зустрінемося сьогодні, о другій годині в кафе «Софія». Жінка застигла. – Невже зраджує? – подумала вона. Оксана вирішила у всьому розібратися, швидко одяглася і поїхала на місце зустрічі. Жінка зайшла в кафе, побачила Григорія і застигла

Оксана вирішила пройтися парком, сьогодні вихідний. Півтора тижні працювала без вихідних, колега у магазині попросила її замінити. І ось нарешті вихідний. Сніг майже весь розтанув, залишився тільки в низинках, на доріжках сухо. Вже пташки своїм співом та щебетом намагаються розповісти – настала весна.

Оксані тридцять сім, живе одна. Була один раз заміжня, але недовго. Колишній чоловік вже через місяць сімейного життя показав, на що він здатний, вона швидко зібрала свої речі і поїхала назад до мами. Перше заміжжя надовго забрало бажання зустрічатися з чоловіками.

Зараз у неї своя квартира. Сама придбала, допомогли мама та тітка, виплачувала кредит. Зараз добре, свобода. А коли жила з матір’ю та тіткою у двокімнатній квартирі, вони її чесно кажучи, «дістали». Будь-яка розмова зводиться до її заміжжя, мати хоче онуків, а дочка щоразу відповідає:

– Заміжня вже була, вистачить, сходила. А народити можна без чоловіка. Але поки не знаю від кого, немає на прикметі кандидатів.

Оксана себе до красунь не зараховувала, навпаки, вважала, що в неї найпересічніша зовнішність. Темно-русяве волосся, звичайна стрижка, очі сірі, правда вії пухнасті. Знайомих чоловіків багато, але серйозні стосунки якось не складаються.

Прогулявшись парком, вирішила пройтися магазинами. Зайшла в книжковий, це її улюблений магазин. Зараз мало хто купує книги, здебільшого електронні читають. А їй подобаються паперові, вона вважає, такі книги мають душу. Довго перебирала, уважно гортала книги, нарешті вибравши, попрямувала до каси, і почула за спиною чоловічий голос:

– Ви теж любите купувати книжки? Дивно!

– А що тут дивного? Так я люблю книги, по-моєму нічого в цьому дивного немає, – підняла очі Оксана, побачивши перед собою чоловіка помітно старшого за неї.

– Просто зараз багато хто читає електронні книги. А мені вони не подобаються, я купую та читаю паперові. Вони мої друзі.

Оксана розплатилася на касі, попрямувала до виходу, чоловік ішов слідом. Вийшли із магазину разом. Зазвичай чоловіки ровесники чи молодші у неї викликали якесь сум’яття. Вона не хотіла знайомств, залицянь, часом не знала, як поводитися з ними. На вулиці чоловік простяг руку:

– Давайте знайомитись, мене звуть Григорій, а Вас?

– Оксана, – простягла руку вона.

Вона не хвилювалася, її нічого не дратувало, можливо тому, що він старше років на сім, значить не буде оцих жартів, залицянь. Втім, новий знайомий виявився не надто оригінальним і запросив її до кафе-морозива, яке було тут же. За розмовами час пролетів швидко, Оксана і не помітила, скільки з’їла солодощів. З Григорієм їй було легко й невимушено, вони розмовляли без упину, він виявився цікавим співрозмовником.

Коли вийшли з кафе, він запропонував її підвезти до дому, але вона відмовилася:

– Ні, дякую, я живу тут неподалік, тільки пройти через парк.

– Ну, тоді проведу через парк, — усміхнувся він.

Дійшовши до дому, Григорій запитав:

– Оксано, а коли і де ми з тобою зустрінемося наступного разу?

Видно було, що він застав її зненацька, вона мовчки дивилася на нього, знизуючи плечима.

– Може, в тому ж кафе, у мене ще завтра вихідний, – промовила нерішуче вона.

Григорій зрадів:

– Звичайно, я згоден. Мені хочеться ще з тобою поспілкуватися. З тобою цікаво, ми наче на одній хвилі.

З того часу їхній роман закрутився. Мама з тіткою заспокоїлися, переживаючи щоб не наврочити, шепотілися:

– Нарешті зустріла серйозного чоловіка наша Оксана, сподіватимемося на краще.

Їхній роман закінчився весіллям. Усі були щасливі, а за рік народився маленький Андрійко. Бабусі не могли натішитися.

Після весілля жили у будинку Григорія, він невеликий, двоповерховий та затишний. Григорій заробляв добре, фахівець із комп’ютерів.

Оксана виховує Андрійка, йому скоро три роки і, можливо, потім піде в садок. А останнім часом Оксана стала помічати за Григорієм, що він дивно поводиться, вірніше він став задумливим. Іноді відповідав невпопад. Іноді у вихідний їхав кудись. Дружина почала підозрювати недобре.

– Щось відбувається з чоловіком, мабуть в нього інша жінка. Навіть із синочком менше став спілкуватися.

Вона навіть спробувала чоловіка викликати на розмову, але він відмахнувся.

– Прошу тебе, не лізь зі своїми розмовами, потім поговоримо.

Одного разу, коли Григорій вийшов на вулицю, його телефон лежав на журнальному столику в кімнаті, вона звернула увагу, як засвітився екран, надійшло повідомлення. Вона швидко взяла телефон, відкрила і прочитала: «Чекаю тебе завтра о сьомій вечора в «Софії».

Ангеліна поклала телефон, вийшла на кухню.

– Нічого собі, і це мій чоловік. Так банально, знову зустріч у кафе, цього разу лише в іншому, нічого нового не вигадав. Що ж робити? Розлучатись? Як можна пробачити таке? Живемо декілька років, а він уже закрутив збоку. Стоп. А може б мені самій розібратися? Подивитися, що там за суперниця? Поговорити, щоб не лізло в чужу родину?

Оксана вирішила про це промовчати, але сказала чоловікові, що завтра поїде з Андрійком до матері в гості. Ближче до вечора, залишивши сина у матері, поїхала у кафе, де призначено у чоловіка зустріч. Близько сьомої вечора, вона зайняла місце в затишному куточку за столиком, замовивши апельсиновий сік. Відвідувачів майже не було, озирнувшись, побачила біля вікна за столиком молоду чорняву дівчину. Миловидна з довгим волоссям сумно дивилася у вікно.

Григорій увійшов у кафе рівно о сьомій, одразу попрямував до тієї дівчини. У Оксани похололо все всередині, вона дивилася на них. А Григорій м’яко взяв руку дівчини і почав щось говорити. Терпець Оксани закінчився, вона схопилася, і, дивлячись на них, стрімко вискочила з кафе. В одну мить Григорій побачив дружину, не розуміючи звідки вона тут.

Він наздогнав її на вулиці:

– Оксано, ти як тут? Вибач мене. Оксано я не знав, як тобі сказати, зізнатися. Вже майже два місяці мені це не давало спокою.

– Не пробачу я тебе. Завтра подаю на розлучення. Все бачила на власні очі, ти такий, такий… – вона не могла підібрати слів, сльози не давали говорити.

– Оксано, що ти таке кажеш? Я лише тебе люблю! Побачити – побачила, але ти не так усе зрозуміла. Це моя дочка!

Оксана застигла, і вона повірила.

– Як донька? Ти ж казав у тебе нікого немає, немає дітей.

Пробач, я зараз тобі все розповім, тільки скажу доньці, що побачимося з нею завтра.

Виявилося, що багато років тому Григорій закохався у Надю, а вона кохала його друга Сергія, такий собі трикутник. Надя знала, що Григорій небайдужий до неї, але нічого не могла вдіяти. Сергій для неї був найкращим на всьому білому світі, він набагато симпатичніший за Григорія, спортсмен. Григорій знав, що його кохання нерозділене.

Але одного разу Сергій проводжав іншу дівчину з дискотеки, вона приїхала в гості до сусідів, гуляв з нею майже до ранку, а Надя проплакала всю ніч і образилася на нього. Сергій не приховував, що гуляв з іншою. Посварилися. Надя вирішила закрутити з Григорієм, причому не на жарт, все по-дорослому. Але сусідська дівчина поїхала, а Надя з Сергієм помирилися та одружилися.

Довгий час Григорій ні про що не підозрював, забув про цю історію. Доньці вже вісімнадцять років. Сергія не стало вісім років тому. А нещодавно не стало і її мами Наді. Перед відходом вона розповіла дочці, що її рідний батько не Сергій, а Григорій, і якщо вона схоче, то зможе його знайти. Все ж таки одній дівчині важко в цьому житті.

Так і вийшло, два місяці тому його дочка знайшла, розповіла все, що знала від матері. Зустрілися, почали спілкуватися, а він не знав, як зізнатися дружині.

– Ми з Анютою вже зробили аналіз, все підтвердилося, вона моя рідна дочка.

Григорій стояв з опущеною головою, весь такий загублений, що Оксана знову мало не заплакала. Щось клацнуло в неї в середині:

– Та як же так? За живого батька донька сирота? Отже, дочка житиме з нами.

Вона рішуче зазирнула йому в очі, такі рідні та вологі, взяла його за руку:

– Я подумала і вирішила, що Анюта житиме з нами. Буде у нас син та дочка. Тепер у нас із тобою двоє дітей.

– Ти добре подумала? – нерішуче спитав Григорій.

– Добре подумала! З нами житиме донька. У нас поповнення в сімействі, – переконливо і твердо сказала Ангеліна.

Григорій від радості підхопив дружину і із задоволенням закрутив її прямо на вулиці, повторюючи:

– У мене найкраща дружина на світі! У мене найкраща родина на світі.

Джерело