Одного разу, повернувшись додому, я побачила таку картuну. Чоловік зібрав всі наші речі, залuшuвшu мені тількu одну тарілку, одну ложку, вuделку і чашку.

 

На вулиці похмура, дощова погода. Вчорашній дощ вкрив вулиці брудом. Точно такий же стан і у мене всередині. Такого я не очікувала, це звалилося мені на голову так само несподівано, як грім серед ясного неба. Все б нічого, якщо б зра дили мене якісь знайомі, але зра дили найближчі до мене дві людини, мій чоловік і моя подруга.

На душі у мене біль, самотність і лють. Як вони посміли так вчинити зі мною? Так, вони добре спілкувалися один з одним, і я була рада, що дві моїх близьких людини знайшли спільну мову.

Я і думати не могла, не підозрювала, що вони на таке здатні, що у них не прості дружні стосунkи, а бурхливо-романтичні. Я іноді замислювалася, яка ж хороша ми з чоловіком пара. Любимо один одного, ладнаємо, не сва римося. А про подругу просто мовчу. Вона не проста подруга, а подруга дитинства, рідна мені людина.

Ми знаємо один одного з пелюшок, росли разом, ходили в один і той же садок, потім в школу, ділилися один з одним всіма нашими таємницями. А вона зра дила мене. Ми з чоловіком зараз в роз лученні, а прожили разом чотири роки. 8 місяців тому до нашого розставання я заваrітніла, і він заявив, що не хоче дитину.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩