Ніна забігла в квартиру доньки Жанни. – Доню, ти як? – вигукнула вона з порога. – Ти про що? – здивувалася Жанна. – Чому ти мені не сказала? – Ніна пройшла на кухню. – Чому не плачеш? – Та про що ти мамо?! – вже не витримала Жанна. – Чому ти не сказала, що розлучилася з Сергієм? І чому ти не переживаєш через це? – сказала Ніна. – Ось ти про що…Виходить тобі вже розповіли, – усміхнулася Жанна. Ніна здивовано дивилась на доньку, не розуміючи, чому вона така спокійна

 

– Чому ти така спокійна, доню? Як ти можеш бути такою спокійною після того, що сталося? – не могла вгамуватися Ніна Олексіївна, почувши про розлучення дочки.

– Мамо, ну а який сенс лити сльози? Ми розлучилися нормально. Так, Сергій покохав іншу, але таке трапляється. Він чесно у всьому зізнався. Краще так, ніж жити у брехні роками!

– Він тебе зрадив! Він зрадник! А ти його ще й виправдовуєш? Ти маєш ображатися на нього!

– Де це записано? – З натягнутою усмішкою запитала Жанна.

– У сенсі де записано? Що ти маєш на увазі?

– Ти кажеш, що я маю ображатися на нього? Де записано, що я маю робити? Хто може мені вказувати? Я сама вирішую, як жити!

– Ти справді дивна. Будь-яка жінка ображалася б!

– Не будь-яка, мамо, а ось ти – так. Ти б ображалася!

– Ти зараз про що? Мова про тебе, а не про мене!

– Ось, мамо, мова про мене. Тому не потрібно мені нав’язувати емоції, яких я не відчуваю. Я не ображаюся на Сергія. Ми були одружені десять років. Почуття пройшли. Таке трапляється. Було б набагато гірше, якби він ходив ліворуч, а я досі думала б, що ми щасливі.

– Я тебе зовсім не можу збагнути! – обурювалася мама.

– Тому що ти інша. Коли батько пішов із сім’ї, ти ображалася усією душею. Тому ти думаєш, що і я маю бути такою ж. Але я інша, мамо, ти можеш це зрозуміти?

Жанну вже трохи дратувало все це. Вона спеціально не розповідала матері про те, що розлучилася із чоловіком. Два місяці приховувала від неї це, бо не хотіла цієї розмови.

Світ не без добрих людей. Одна спільна знайома про все випадково дізналася та доповіла Ніні. Тому вона й прибігла до дочки.

І тепер мама відверто не розуміла, чому так сталося. Їй здавалося, що дочка трохи не в собі, якщо не сидить і плаче. Не вигадує каверзних планів, як йому «віддячити». Навіть до ворожки не пішла.

– Усі жінки однакові! Коли нас залишають, ми ображаємося! – Наполягала вона.

– Ні, мамо, всі люди різні. Так, мені шкода, що ми розлучилися, але не більше. Я теж часто ловила себе на думці, що втомилася від нашого шлюбу. Бувало й таке, але я не бачила очевидних причин, щоб розлучитися. У Сергія вони з’явилися.

– І тобі все одно? Виходить, ти його ніколи не любила!

– Звичайно ж, кохала. І ти це чудово знаєш, але бачиш, кохання буває різним. Я вдячна йому за все, що ми мали. Я відпустила його. Так роблять дорослі люди.

Ніна не впізнавала свою доньку. Вона міркувала зовсім не так, як раніше. Її ніби підмінили.

– Так роблять нерозумні люди, які не цінують свого щастя!

– Ти хочеш сказати, мамо, що я нерозумна? Ось дякую тобі. Втішила, так втішила.

– Ні, я хочу сказати, що ти маєш по-іншому реагувати на все це!

– Де це записано?

– Та що ти заладила? Записано та записано. У книзі життя записано!

– У твоїй, мамо, а не в моїй. Ти досі злишся на батька, а я не хочу витратити решту життя на  образи.

– Я не витратила своє життя на образи! Що ти таке кажеш?

– Тобто ти вибачила тату? – поблажливо запитала Жанна.

– Я ніколи його не пробачу, ти ж знаєш!

– Виходить, витратила. Ти навіть обручку з пальця не зняла досі!

– Це тому, що не я вирішила з ним розлучитися, а він зі мною!

– Мамо, він уже довгі роки щасливий поряд з іншою жінкою, а ти досі одна і не підпускаєш до себе інших чоловіків. Тобі це ні про що не каже?

– Я досі вважаю себе заміжньою жінкою! – раптом сказала Ніна.

– І хто з нас нерозумний? У тебе штамп у паспорті стоїть про розлучення, а ти досі чекаєш, що батько повернеться до тебе. Не повернеться, мамо, зрозумій це нарешті! – Наполягала Жанна. – І зніми вже це кільце. Досить ганьбитися!

– Ти вважаєш ганьбою носити обручку, яку подарував мені твій батько в день весілля? Ну ти даєш!

– Я вважаю, що нерозумно носити обручку, яку тобі подарував чоловік, який вже багато років одружений з іншою жінкою. Ще куди не йшло, якби ти була вдовою, але з татом все добре, а ти застигла в одній точці.

– Я не застигла!

– А я не збираюся ображатися на Сергія за те, що він покохав іншу жінку. До речі, я бачила його Любу. Вона дуже мила. Я бажаю йому щастя. І собі також! Впевнена, що є у цьому світі мій чоловік, який зробить мене щасливою. А я його.

– У світі у кожного лише одна половинка. І ти свою так легко відпустила. Навіть не боролася за нього!

– Мамо, у світі сім мільярдів людей. Половин набагато більше. Я свою відпустила, бо хочу жити далі. А ти тримаєшся за свою, котра вже давно не твоя, і не живеш зовсім!

– Ти кажеш образливі речі, доню!

– Мамо, ти перша почала …

– Я прийшла тебе підтримати! А ти…

– Ти прийшла, щоб ображатися разом зі мною, а потім дуже здивувалася, коли зрозуміла, що в мої плани це не входить.

– Все одно не можу тебе збагнути. Чому ти не плачеш? Чому тобі не важко?

– Тому що я знаю, що головна людина для мене – це я сама. Я й сама можу зробити себе щасливою. Мені для цього не потрібний чоловік. Якщо він і знайдеться, я буду рада, а якщо ні, то о і журитися не стану!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩