У Марини не стало мами. Жінка приїхала, провела в останню путь. Після прощання вони з батьком прийшли додому. – Доню, прийшла пора нам з тобою серйозно поговорити, – раптом почав розмову батько. – Ти про що? – здивувалася Марина. – У нас з твоєю матір’ю була домовленість, останній із тих, хто залишився, розповість тобі правду, – продовжив батько. – Тату, відпочивай, ти втомився, – сказала жінка. – Ні, доню! Ти повинна все дізнатися, – сказав батько і почав свою розповідь. Марина застигла в очікуванні, приготувавшись почути найгірне

Марина була пізньою дитиною. Матері було 42 роки, а батькові 45, коли щастя посміхнулося їм, і в них з’явилася довгоочікувана донечка. Дідусів і бабусь вже не було. Вони не дочекалися цього радісного моменту.

Батько працював водієм, мама – бібліотекар. Вони душі не чули у своїй Мариночці, але водночас виховували її в дисципліні.

З юних років їй вселяли, що дівчина повинна поводитися скромно, здобути хорошу освіту, берегти дівочу честь.

Вони мали дружну сім’ю. Вони любили активний відпочинок: влітку ходили у туристичні походи. Взимку їздили на турбазу покататися на лижах.

Марина після школи вступила до інституту. Вона намагалася не засмучувати батьків, розуміла, що вони люди у віці.

Вперше вона познайомилася і поцілувалася з хлопцем у 22 роки. Сашко тут же був представлений батькам, які дали добро на їхню дружбу, але одружилися вони лише через два роки. Батько вважав, що почуття треба перевірити, шлюб має бути один і на все життя. Ось так старомодно у них все вийшло. Марина не хотіла суперечити батькам. Вона їх любила та берегла.

Після весілля Сашко переїхав до них. Квартира була трикімнатна. Марина й думки не мала залишити матір і батька. Вони вже давно були на пенсії.

Жили вони дружно та весело. Марина та Сашко працювали. З дітьми поки що не поспішали. Марина хотіла утвердитись, заявити про себе і їй це вдалося. Незабаром її помітили та дали довгоочікуване підвищення.

Марині було 33 роки, коли зовсім несподівано не стало мами. Після похорону батько сильно здав.

Якось він покликав її до своєї кімнати.

– Доню, прийшла пора нам з тобою серйозно поговорити, – раптом почав розмову батько. – У нас з твоєю матір’ю була домовленість, останній із тих, хто залишився, розповість тобі правду. Ця нелегка доля дісталася мені. Сьогодні я маю відкрити тобі нашу сімейну таємницю.

Мариночка, річ у тому, що ти у нас прийомна дочка. Моя дружина, а твоя мама, царство їй небесне, мріяла народити, але нічого не виходило. Ми вже змирилися, що житимемо без дітей. У дитячому будинку брати не хотіли…

Але доля усміхнулася нам.

Якось мені подзвонив троюрідний брат. Ми з ним рідко зустрічалися. Він із сім’єю жив у селі. Брат попросив дати притулок його дружині Таїсі на кілька днів. Її відправили на обстеження до нашого міста. Вона вагітна п’ятою дитиною. Ми, звісно, ​​погодилися.

Таїса приїхала за два дні. Стомлена, сільська жінка. Вона почала скаржитися, що їй зовсім не потрібна п’ята дитина, цих би підняти. Чоловік не те що гулящий, але при нагоді не проґавить добряче посидіти з друзями. Не господар. Ледачий і байдужий. Грошей постійно не вистачає. У неї була думка залишити дитину, але чоловік став заперечувати, типу він ніколи  не відмовиться.

– Звичайно, не йому ж ночами вставати та обходжувати дитину. Все на моїх руках, – скаржилася вона.

Таїсу поклали в стаціонар, щось у неї було негаразд. Ми ходили її відвідати, носили передачі. Після виписки вона приїхала до нас і сказала, що останній огляд показав, що будуть двійнята.

– Тільки цього мені не вистачало для повного щастя, – засмучувалася Таїся.

Ось тут ми і запропонували Таїсі варіант. Вона народить двійнят, одну дитину відвезе додому чоловікові, а від іншої відмовиться на нашу користь. І їй буде легше і нам добре. Все-таки дитина буде не зовсім чужою, а рідною.

Таїса подумала і погодилася. Чоловікові вона про двійнят не сказала. Народжувати приїхала до міста. Все в нас вийшло. Вона народила двох дівчаток.

Через два роки ми продали квартиру та переїхали у Київ. Що сталося з сім’єю брата, я не знаю. У нас із ним зв’язок загубився, – закінчив свою сповідь батько.

Сказати, що Марина була здивована, це нічого не сказати! Скільки на неї навалилося – не стало матері, новина про своє народження.

Вона хотіла відразу розпочати пошуки своїх справжніх батьків, сестер та братів. Як вона мріяла у дитинстві, щоб у неї були сестра чи брат! Виявляється, їх було багато, а вона не знала.

Але плани з пошуку рідні довелося відкласти, вона завагітніла і їй стало трохи не до того. У встановлений термін Марина народила сина Андрія.

Потім дуже занедужав батько. Онукові й року не було, коли діда не стало.

Син підріс, йому виповнилося два роки. Марина вирішила серйозно зайнятися пошуками своєї справжньої родини.

Чоловік підключив свого друга. Виявилося, що її родина, влаштувалися в невеликому містечку недалеко від села, про яке їй встиг розповісти батько.

Марина спочатку подзвонила їм, запросила до себе, але вони відмовилися, сказали, – Краще ви до нас, бо нас дуже багато.

Марина поїхала сама. Чоловік залишився із сином вдома. Зустріли її стримано, без захвату.

Мати виявилася ще нестарою жінкою, але якоюсь непривітною. Вона ображалася, що розкрили її таємницю, ніхто досі не знав, що тоді вона народила двійню.

Зі старшою сестрою та трьома братами спілкування обмежилося кількома фразами. Вони поспішили додому до невеличкого села неподалік. Батько взагалі лише привітався, більше Марина від нього слова не чула.

З сестрою-близнючкою Оксаною вони були схожі, як дві краплі води зовні, але характери зовсім різні. Оксана торгувала на ринку в магазинчику. Дітей Оксана не мала. Вона нітрохи не сумувала з цього приводу і вважала, що це на краще. Нажилась у багатодітній родині, годі!

Чесно сказати, того дня спілкування у сестричок було небагато. Вони обмінялися телефонами, додали один одного у друзі у соціальних мережах, і Марина з почуттям виконаного обов’язку поїхала додому. Ніхто не намагався її провести, видно було, що родичі зітхнули полегшено.

З моменту їхньої зустрічі минуло десь півроку.

Якось Марина отримала повідомлення від Оксани. У ньому Оксана обурювалася, що  Марині пощастило більше і, можливо, вона посіла її місце.

Марина жила, як сир у маслі, а вона Оксана все життя росла з своїми батьками, з 18 років стоїть на ринку.

Марина має вищу освіту і престижну роботу, а Оксана навіть школу не закінчила.

Навіщо взагалі Марина з’явилася в її житті? Тепер Оксані подвійно прикро, що щасливий квиток дістався не їй, а Марині.

Так би Оксана жила і не знала, який шанс упустила, адже могли віддати в хорошу родину саме її, а не Марину!

Після цього листа Оксана припинила зв’язок із Мариною.

Марина спочатку хотіла ще раз з’їздити до неї, порозумітися, але чоловік не дозволив. Потім Марина повернулася на роботу, і бажання зникло саме собою.

Жила вона стільки років нічого про них не знаючи, і далі житиме. Так, їй справді пощастило з добрими та люблячими батьками, але це не її вина чи заслуга, що перст долі впав на неї.

Більше Марина не намагалася налагодити стосунки зі своїми родичами, а вони тим більше забули про неї.

КІНЕЦЬ.