Наталя смажила деруни, коли з роботи повернувся чоловік. Олег прийшов на диво рано. – Привіт, – сказав він і сів на стілець на кухні, не роздягаючись. – Зніми куртку і сідай до столу будемо вечеряти, – звичним тоном сказала Наталка. Олег сидів мовчки, не підводячи голови. – Олеже, ти чув? – повторила жінка. – Я йду від тебе, – раптом сказав він. – Що…Що ти сказав? – Наталка розгублено посміхалася, нічого не розуміючи

 

Наталка сиділа вже другу годину і дивилася в підлогу, вона ніколи не думала, що з нею може статися таке.

Коли минулого року подружка Олеся спіймала свого Сашка з якоюсь жінкою, Наталка заспокоювала її, казала, щоб не переживала, зайнялася собою, перестала плакати, виставила цього зрадника.

Олеся «пустилася берега», голосно сміялася, фліртувала з усіма чоловіками на роботі, перефарбувалася, підстриглася, почала ходити ресторанами.

Наталка дивилася на подругу з подивом, звичайно, вона говорила їй змінитися, але не так.

Наталка пропонувала Олесі зайнятися самоосвітою, записатися на курси, підвищити самооцінку, а не все це, що робить вона зараз.

Сашка слід було виставити, бо зрадників не пробачають, зайнятися дітьми, можливо йогою, спортом.

Сашка Олеся пробачила, Наталці було цього не зрозуміти. Вона б свого Олега ніколи не пробачила та й не зробив би Олег так.

Вони давно одружені, знають, як то кажуть кожну тріщину один у одного, стільки разом прожито, пройдено, пережито, настав час уже чекати тиху старість.

Наталя все давно собі придумала, ось наступного року у них срібне весілля у квітні, а в лютому Олегу сорок п’ять, у жовтні Наталці, три ювілеї на рік.

Наталка вже домовилася зі своїми батьками, з батьками Олега, усі сестри та брати, а також друзі, назбирається велика компанія, усі приїдуть, вони на турбазі зберуться, як у молодості.

Наталка з Олегом у поході познайомилися, спочатку соромилися, а потім стали разом сідати біля багаття та якось непомітно Наталя взяла шефство над Олегом. То сорочку йому зашиє, то шкарпетки випере, а Олег важкий рюкзак Наталки ніс, так непомітно й потоваришували.

Виявилося, що в одному місті живуть, в одному інституті лише на різних факультетах навчаються.

Потім дружба і в кохання перетворилася, знову ж таки Наталка взяла ініціативу у свої руки, вона перша Олегу освідчилася в коханні, а потім вже і Олег сказав, що здається, що він теж любить Наталку.

Наталя перевезла свої речі до Олега, він жив із старенькою бабусею, бабусею має займатися жінка, а не хлопець, думала Наталка.

Батькові Олега одразу сподобалася Наталка, мати то його була, дружина за нею доглядати не хотіла, не потоваришували вони одразу з свекрухою, ось у старості років і аукнулось.

Мама в Олега теж з характером, сказала, що не піде, мовляв, забути не може, як сввекруха її прийняла.

А Олег що, він любив бабусю, от і переїхав до неї жити, ну а тут Наталя приспіла.

Квартиру їм бабуся переписала, дуже їй дівчина сподобалася, сказала онуку берегти Наталку.

Одружилися, коли по двадцять років було, незабаром Дмитрик народився, за ним Таня. Діти дорослі вже, Дмитру двадцять три, Тані двадцять, того дивись, і онуки підуть скоро.

-Ну ось і життя минуло, – сказав якось сумно Олег, – нічого ми з тобою в житті не бачили, Наталю.

-Як це не бачили, – обурилася Наталка, – ми з тобою всі Карпати вздовж і поперек проїхали, всю країну бачили. Останнім часом навіть у Туреччину на море почали їздити. Дітей виростили, скоро онуки підуть, все, як і має бути.

-Та я не про те, – кинув Олег і подивився на неї якось дивно. Наталка і не надала значення цій розмові, зайнялася рутинними справами, пранням, прасуванням, почала продумувати майбутній ювілей.

-Олег, а як ти думаєш Микитенків покликати? Ми ж з ними по молодості були дружні, ой, які вони цікаво стали?

-Микитенків? – Олег підняв голову, – яких Микитенків, куди покликати?

-Ну ти що? Ми ж домовилися, ювілеї наші та срібне весілля, все в одне свято поєднати, ну? Ти що, забув?

-А ну так … Поклич.

Весь останній місяць Олег ходив якийсь задумливий.

-Занедужав, мабуть занедужав, – скаржиться Наталка Олесі, – треба брати за руку і вести на огляд, у мене там знайомі є.

-У мене Сашко, коли зі своєю пасією зв’язався, теж ніби занедужав ходив.

-Ну скажеш теж Олеся, що ти порівнюєш свого Сашка та мого Олега, – відмахується Наталка.

-А чим це твій Олег краще за мого Сашка, – надула губи Олеся.

-Та в тому-то й річ, що не краще, Олеся. Ну що ти як маленька, Сашка у тебе красень, дамський угодник, балагур, не ображайся вже, а мій двох слів зв’язати не може, я його одружуватися сама кликала, ну.

Мені здається, якби я тоді до нього не переїхала сама, він би досі один ходив, не одружений.

Ще трохи побалакаючи, подруги розійшлися, Наталка пішла додому готувати вечерю.

Все як завжди.

Олег прийшов рано з роботи, останні пару років він працював допізна, ну а що робити, у їхньому віці вже не посперечаєшся, добре хоч робота є.

-Привіт, – сказав він і сів на стілець на кухні, не роздягаючись.

-Зніми куртку, переодягнися, вимий руки і сідай до столу будемо вечеряти, – звичним тоном сказала Наталка.

Олег сидів мовчки, не підводячи голови.

-Олеже, ти чув?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩