Наталя смажила деруни, коли з роботи повернувся чоловік. Олег прийшов на диво рано. – Привіт, – сказав він і сів на стілець на кухні, не роздягаючись. – Зніми куртку і сідай до столу будемо вечеряти, – звичним тоном сказала Наталка. Олег сидів мовчки, не підводячи голови. – Олеже, ти чув? – повторила жінка. – Я йду від тебе, – раптом сказав він. – Що…Що ти сказав? – Наталка розгублено посміхалася, нічого не розуміючи

Наталка сиділа вже другу годину і дивилася в підлогу, вона ніколи не думала, що з нею може статися таке.

Коли минулого року подружка Олеся спіймала свого Сашка з якоюсь жінкою, Наталка заспокоювала її, казала, щоб не переживала, зайнялася собою, перестала плакати, виставила цього зрадника.

Олеся «пустилася берега», голосно сміялася, фліртувала з усіма чоловіками на роботі, перефарбувалася, підстриглася, почала ходити ресторанами.

Наталка дивилася на подругу з подивом, звичайно, вона говорила їй змінитися, але не так.

Наталка пропонувала Олесі зайнятися самоосвітою, записатися на курси, підвищити самооцінку, а не все це, що робить вона зараз.

Сашка слід було виставити, бо зрадників не пробачають, зайнятися дітьми, можливо йогою, спортом.

Сашка Олеся пробачила, Наталці було цього не зрозуміти. Вона б свого Олега ніколи не пробачила та й не зробив би Олег так.

Вони давно одружені, знають, як то кажуть кожну тріщину один у одного, стільки разом прожито, пройдено, пережито, настав час уже чекати тиху старість.

Наталя все давно собі придумала, ось наступного року у них срібне весілля у квітні, а в лютому Олегу сорок п’ять, у жовтні Наталці, три ювілеї на рік.

Наталка вже домовилася зі своїми батьками, з батьками Олега, усі сестри та брати, а також друзі, назбирається велика компанія, усі приїдуть, вони на турбазі зберуться, як у молодості.

Наталка з Олегом у поході познайомилися, спочатку соромилися, а потім стали разом сідати біля багаття та якось непомітно Наталя взяла шефство над Олегом. То сорочку йому зашиє, то шкарпетки випере, а Олег важкий рюкзак Наталки ніс, так непомітно й потоваришували.

Виявилося, що в одному місті живуть, в одному інституті лише на різних факультетах навчаються.

Потім дружба і в кохання перетворилася, знову ж таки Наталка взяла ініціативу у свої руки, вона перша Олегу освідчилася в коханні, а потім вже і Олег сказав, що здається, що він теж любить Наталку.

Наталя перевезла свої речі до Олега, він жив із старенькою бабусею, бабусею має займатися жінка, а не хлопець, думала Наталка.

Батькові Олега одразу сподобалася Наталка, мати то його була, дружина за нею доглядати не хотіла, не потоваришували вони одразу з свекрухою, ось у старості років і аукнулось.

Мама в Олега теж з характером, сказала, що не піде, мовляв, забути не може, як сввекруха її прийняла.

А Олег що, він любив бабусю, от і переїхав до неї жити, ну а тут Наталя приспіла.

Квартиру їм бабуся переписала, дуже їй дівчина сподобалася, сказала онуку берегти Наталку.

Одружилися, коли по двадцять років було, незабаром Дмитрик народився, за ним Таня. Діти дорослі вже, Дмитру двадцять три, Тані двадцять, того дивись, і онуки підуть скоро.

-Ну ось і життя минуло, – сказав якось сумно Олег, – нічого ми з тобою в житті не бачили, Наталю.

-Як це не бачили, – обурилася Наталка, – ми з тобою всі Карпати вздовж і поперек проїхали, всю країну бачили. Останнім часом навіть у Туреччину на море почали їздити. Дітей виростили, скоро онуки підуть, все, як і має бути.

-Та я не про те, – кинув Олег і подивився на неї якось дивно. Наталка і не надала значення цій розмові, зайнялася рутинними справами, пранням, прасуванням, почала продумувати майбутній ювілей.

-Олег, а як ти думаєш Микитенків покликати? Ми ж з ними по молодості були дружні, ой, які вони цікаво стали?

-Микитенків? – Олег підняв голову, – яких Микитенків, куди покликати?

-Ну ти що? Ми ж домовилися, ювілеї наші та срібне весілля, все в одне свято поєднати, ну? Ти що, забув?

-А ну так … Поклич.

Весь останній місяць Олег ходив якийсь задумливий.

-Занедужав, мабуть занедужав, – скаржиться Наталка Олесі, – треба брати за руку і вести на огляд, у мене там знайомі є.

-У мене Сашко, коли зі своєю пасією зв’язався, теж ніби занедужав ходив.

-Ну скажеш теж Олеся, що ти порівнюєш свого Сашка та мого Олега, – відмахується Наталка.

-А чим це твій Олег краще за мого Сашка, – надула губи Олеся.

-Та в тому-то й річ, що не краще, Олеся. Ну що ти як маленька, Сашка у тебе красень, дамський угодник, балагур, не ображайся вже, а мій двох слів зв’язати не може, я його одружуватися сама кликала, ну.

Мені здається, якби я тоді до нього не переїхала сама, він би досі один ходив, не одружений.

Ще трохи побалакаючи, подруги розійшлися, Наталка пішла додому готувати вечерю.

Все як завжди.

Олег прийшов рано з роботи, останні пару років він працював допізна, ну а що робити, у їхньому віці вже не посперечаєшся, добре хоч робота є.

-Привіт, – сказав він і сів на стілець на кухні, не роздягаючись.

-Зніми куртку, переодягнися, вимий руки і сідай до столу будемо вечеряти, – звичним тоном сказала Наталка.

Олег сидів мовчки, не підводячи голови.

-Олеже, ти чув?

-Я йду від тебе.

-Що … Що ти сказав?

Наталка безглуздо посміхалася, смикаючи в руках рушник, Олег опустив голову ще нижче.

-Я йду, вибач.

-В сенсі? Куди ж ти зібрався, – Наталка присіла перед ним навпочіпки, взяла руками за обличчя, підняла його, спробувала поцілувати.

Олег, як неслухняний підліток мотнув головою і дивлячись їй у вічі зізнався, що закохався, вже два роки зустрічається із співробітницею з його відділу. Ні вона не молодша, ні не красуня, вона просто жінка і, вона теж одружена.

-А я хто, Олег?

-Ти, – він глянув на неї, – ти, ти мама, господиня, моя господиня, керуєш мною, як хочеш. У мене немає слова в цій сім’ї, в цьому житті, все життя було так як ти вирішиш, ти навіть шкарпетки мені сама вибираєш, не кажучи вже про сорочки та інший одяг.

Ти вирішуєш за мене, що мені подобається в їжі, вибираєш які фільми мені дивитися, куди поїдемо відпочивати як проведемо вечір, навіть футбольну команду за яку треба вболівати, ти мені обрала.

А я люблю баскетбол, розумієш.

У мене ніколи не було власних грошей, ніколи.

Все зароблене я віддаю тобі, а ти вже розпоряджаєшся, ти мені як хлопчику, видаєш на  каву з булочкою, Наталко, ти ніколи не подумала, як мені жити так. Коли хочеться піти з чоловіками після роботи посидіти десь, а у мене в кишені тільки на проїзд.

-Олег, – нарешті відійшла від здивування Наталка. – Але так було завжди, так заведено. Так було у родині наших бабусь, батьків, усі так живуть Олег. Ну добре, якщо ти так хочеш, я виділятиму тобі на твої п’ятничні посиденьки грошей, ми з тобою ходитимемо на баскетбол, а хочеш підемо і виберемо тобі нову сорочку, чи костюм, хочеш, Олег? Ти сам собі вибереш.

-Наталю, та ти так нічого і не зрозуміла, – у серцях вигукнув Олег, – я жити хочу, я хочу сам вирішувати яку мені сьогодні сорочку надіти і який фільм подивитися. Я хочу поїсти оселедець, звичайний оселедець Наталю, а ти мені не дозволяєш, тому що ти не любиш рибу, особливо оселедець.

Я б може купив оселедець і десь би з’їв, але я ніде не буваю без тебе Наталю, та й грошей у мене немає.

-А вона не така? – гірко запитала Наталка.

-Вона ні, вона жінка, вона дає мені доглядати її, вона дозволяє мені бути чоловіком, розумієш.

Коли Олег заговорив про ту жінку, очі його заблищали, Наталка ніколи не бачила чоловіка таким. Він що? Він справді закохався? Як у юності? Але ж це неможливо, в їхньому віці, який сором, господи, який сором!

-Олеге, що ти робиш, Олег! Заради швидкоплинного захоплення ти залишаєш сім’ю, схаменись Олег, та ще яку сім’ю, та на нас інші рівняються, Олег.

-Які інші, Наталю? Знаєш, як вони нас звуть? Не знаєш? А я тобі скажу, я скажу, Дама із собачкою, Наталю. Здогадалася, хто є хто?.

-Що за нісенітницю ти говориш, Олег.

-На жаль, правду. Правду, Наталя.

Наталя ніколи не бачила свого чоловіка таким, очі світяться, звідкись слова такі бере, вона навіть залюбувалася ним, а потім схаменулась і згадала, що їй сказав чоловік.

Наталя вирішила застосувати жіночу хитрість, якою ніколи не користувалася через непотрібність, вона заплакала.

Олег розгублено стояв посеред кухні.

-Наталю, ти плачеш?

Жінка нічого не відповіла, сіла на підлогу і обхопила його ноги своїми руками. Наталка плакала.

Але Олег, на жаль, був непохитним. Він переступив через Наталку, що плакала, зібрав сумку і пішов, тихо прикривши за собою двері.

Хіба думала Наталя колись що доля зробить такий звивистий поворот, і з благополучної, заміжньої жінки, вона, Наталя, перетвориться на самотню. Залишиться на старості років одна.

-Та які наші роки, – умовляє її найкраща подружка Олеся, – ну що ти, струснися, займися собою, не знаю там, ці, як їх курси пройди… ось пам’ятаєш ти мені радила. Але мені не знадобилося, Сашка вибачила, та в нього так, інтрижка була, він мене любить, де ще таку знайде.

-Курси – схлипнула Наталя.

-Так-так.

Наталка дивиться в підлогу, вона не знає куди себе подіти і чим зайняти. Задзвонив телефон. Олег, запереживала вона, ну звичайно, він все зрозумів і повернеться, природно, куди він без мене. Але то був не Олег.

-Здрастуйте, Наталю, – пролунав у трубці чужий чоловічий голос. – Розумієте, тут така справа, ваш чоловік, відвів мою дружину, а в мене закінчилися всі чисті сорочки, я й подумав, може ви мені допоможете?

-Ви жартуєте, – сказала Наталя.

-Мені не до жартів, у мене все вирішувала дружина, а тепер її немає, і я просто у розпачі, дізнався ваш номер, набрався сміливості та подзвонив.

-Кажіть адресу, – діловитим тоном сказала Наталя.

Вона вмилася і поїхала на допомогу чужому чоловікові, хто знає, як ще поверне ріка долі.

Джерело