Напевно, це банальна історія та стандартна проблема для багатьох жінок, майже у кожної вона є, але я хочу висловитися та запитати поради. Мені 20 років і важу я 72 кг при зрості 165.

Звичайно, я маю деякі недоліки фігури, я це розумію і визнаю, але суть не в цьому. Мені постійно тикають тим, що я не зможу досягти того, чого домагаються худі дівчата.

На думку батьків я не зможу вийти заміж, а якщо і зможу, то вибиратиму не з тисяч хлопців, як худенькі, а з десятка нікому непотрібних чоловіків-невдах.

Друзі вважають, що я не зможу бути привабливою в ліжку, не зможу знайти щастя і тією людиною, з якою можу побудувати стосунки.

Мене дратує, коли подруги натякають на це, навіть не дивлячись на мою досить негативно реакцію на ці їхні натяки. Вважають, що в мене немає хлопця саме через мою зайву вагу, хоча половина моїх худих знайомих дівчат теж не має чоловіків.

А у тих, що є, краще б не було – вони самі лише і роблять, що скаржаться на свої стосунки. Нікому не подобаються товсті люди.

Спочатку нас дражнять у школі, обзиваючи і доводячи до істерики, потім вказують на твою зовнішність у вузі, на роботі, на курсах, на нас давлять друзі, родичі, родина. За мене вирішують, що зможу, а чого ні.

Кажуть, що мені важко займатися спортом, що не візьмуть мене в турпохід чи навіть на банальний пікнік, що я не зможу схуднути, бо в мене немає сили волі і я не дуже хороша закомплексована людина. Мовляв, уваги варті лише ті, хто чогось досяг і починати треба зі своєї зовнішності, особливо дівчині.

Тільки ті, які мають силу волі, можуть досягти успіху. Усі повторюють фразу «треба худнути».

Агов, люди, а кому це потрібно? Мені? Не знаю, мене все влаштовує, це вам щось від мене постійно потрібно.

За вагою 72 кг я маю величезну душу, різні навички та вміння. У мене багатий внутрішній світ, багато читаю, зі мною є про що поговорити. Я граю на гітарі, ispovedi.com співаю у групі, займалася спортом (плаваю у басейні), у школі не раз була капітаном різних команд.

А з моєю цілеспрямованістю я вже на 3 курсі асистую хірургу на операції (навчаюся на ветеринара) і виконую масу різних маніпуляцій, які допомагають вилікувати тварин.

Я пишу вірші і пишу, збираюся писати книгу. Я не їм пряники вночі і так далі, про що ви там фантазуєте і в чому мене постійно звинувачуєте. Але вага стоїть, я не худну, хоч і сама цього хочу. То люди, що вам важливіше? Зовнішня гламурна оболонка чи душа людини?

Чи варто мені знущатися з себе, худнути через ваші комплекси та стереотипи або ж залишатися такою, якою я є і якою я собі подобаюся? Думаю, відповідь очевидна.

КІНЕЦЬ.