Моя мати лише читає мені моралі через те, що народuла дuтuну в 17 від одруженого чоловіка. Хіба винувата, що nолюбила неrіднuка?

Я розумію, що всі ми можемо вказувати на помилки інших, не помічаючи свої власні. Говорити й вказувати, що мені робити кожен може, а чи спробує хоч хтось самій в 17 народити й у всіх вистачить духу не відмовитись від своєї дитини. Думаю — ні!

Так от —  я не відмовилась. Рік тому я закохалась в одного дуже симпатичного хлопця. Він був всього на 7 років старший за мене.

Ніколи б не подумала, що в Ігоря в його 24 вже буде своя сім’я та ще й з дітьми. І як він встигав за мною бігати, ніяк не розумію.

Моя мати не була проти наших стосунків до того моменту, поки не дізналась, що я вагітна. А коли він розповів про те, що одружений, почала нарікати на мене.

Звісно, вона не очікувала стати бабусею в 38 років, але що вже зробиш. Батько взагалі на мене й не глянув. Вже пів року як навіть не розмовляє зі мною.

Я народила дитину, але від свого життя не відмовилась. В мене також є плани й мрії і я не вважаю, що дитина може стати мені на заваді. Тим паче Ігор висилає кожного місяця гроші — 5000 регулярно.

Може його совість мучить, а може це він так викуповується, аби я не прийшла до його дружини й все розповіла. Його політичній кар’єрі певно це б зашкодило.

Моя мати кожного дня нагадує мені про те, яка б “повія”, що навіть до 18 не втрималась. Постійно повчає мене: то не роби, туди не ходи. Геть і з подругами каже не бачитись, бо вони ж то вільні, а в мене дитина, за якою я маю постійно доглядати, не зводячи очей.

У мене таке враження, що я наче в полоні якомусь, з якого не вирватись.

Ці докори й повчання мені вже набридли, але що робити? Квартиру я не потягну, та й хто неповнолітній дозволить орендувати житло.

Мушу терпіти й постійно сваритись з матір’ю. Не дивно, що батько з нами обома не розмовляє.

КІНЕЦЬ.