Олексій повернувся додому сумним. – Що сталося? – занепокоїлася дружина. – З роботи звільнили, – тихо сказав Олексій. – І що ж нам тепер робити? – запитала Олена. – Щось придумаємо, – сказав він і обійняв дружину. Думати довго не довелося, поїхав Олексій на заробітки. Чоловік працював вже декілька місяців, коли одного вечора на його телефон прийшло повідомлення. Писала дружина. Олексій прочитав смс і застиг. – Цього не може бути, – тільки й подумав він

“Вибач. Я йду від тебе. Більше не можу обманювати тебе . Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама», – Олексій прочитав смс від дружини

“Ось негідниця, – подумав чоловік, – ну гаразд я, а як дітям без матері”.

Він видалив повідомлення та увійшов в гуртожиток.

Олексій працював на заробітках у Києві. П’ять років тому, коли друг запропонував йому цю роботу, Олена була щаслива.

– Нарешті, хоч із боргами розрахуємось, – зітхнула вона.

– А я думаю, нам треба квартиру в іпотеку взяти, – запропонував Олексій.

– Олексій, ти геній, – говорила щаслива дружина.

Адже вони одружилися зовсім молодими. Нічого не було. Із батьками жити не хотіли. Самостійності хотілося. Покохали один одного в юності, потім побралися. Все як у всіх. У шлюбі прожили п’ятнадцять років. А тут така зрада. Не чекав  Олексій такого від дружини. Не очікував.

– Мамо, привіт, Катруся з Дмитриком у тебе? – запитав чоловік, подзвонивши до мами.

– У мене, синку, — схвильовано говорила Софія Павлівна. – Олена – то твоя негідницею якою виявилася. Мені вона ніколи не подобалася.

– Мамо, давай про це потім поговоримо. Зараз не до цього. Мені на роботу треба йти. До зв’язку.

Олексій не спав ночами. Багато думав. Згадував прожиті з Оленою роки. Адже було кохання. Куди ж вона поділася?

Олексій приїхав до свого рідного міста. Потрібно було продовжувати жити.

– Тато, тато приїхав, – радів маленький Дмитрик.

– Ах, ти мій дорогий, як же я за тобою скучив, – обіймав сина чоловік.

– Тату, а нас мамка покинула. Вона до дядька Віті пішла. А нас тобі залишила, – сказав син батькові.

– Ну нічого, синку, ми як-небудь і без мами проживемо. Навіть ще краще, – казав батько.

– Що ж ти тепер робитимеш? – Запитувала мати.

– Житиму, мамо. Житиму. Засуну образу подалі і житиму. Дітей із собою заберу.

– Що ж діти по гуртожитках з тобою будуть?

– Квартиру поки що знімемо, а там видно буде.

Життя поступово налагоджувалося. Олексій перевіз дітей у Польщу. Влаштував Катрусю до школи, Дімку до садка. Квартиру винайняв.

Катя, як доросла, тепер була на правах господарки.

– Дмитрик, збирайся швидше, я тебе в садок дорогою до школи заведу, – діловито казала старша сестра.

– А хто забере мене?

– Я й заберу.

Якось увечері Катрусі не спалося. Дівчинка вийшла на кухню. Вона побачила, як батько сидить і дивиться в одну точку.

– Тату, ти не хвилюйся, я тобі в усьому допомагатиму.

– Дякую, доню, ти в мене зовсім доросла стала.

– Ти не ображайся на маму. Вона сама не знає, що наробила, – розважливо говорила дочка.

Робота не давала Олексію багато думати про минуле.

– Бондаренко, ти  у нас на підвищення йдеш. Бригадиром тебе ставлю. Юрій Петрович на пенсію вже йде. Тільки ти зможеш його замінити, – говорив керівник заводу.

– Дякую, Олександре Івановичу, за надану довіру. Постараюсь Вас не підвести.

Олексій багато працював. Вдома майже не бував. Все господарство вела дочка.

– І як же ви там? – Запитувала бабуся.

– А нічого, нормально. Справляємось.

– Я завжди знала, що ти, Катруся, розумниця. Уся в батька, – з гордістю говорила бабуся.

З Галею Олексій почав зустрічатися ще восени. Сподобалася йому нова кухарка на заводській кухні. При заводі була гарна їдальня. Галю призначили завідувачем виробництва. Галя була самотня. Жила із мамою. Олексій їй також дуже подобався.

– Галю, а в мене ж двоє дітей.

– Ну і що?

– Та не знаю я, як ви порозумієтеся? Так і взагалі…

– Нормально порозуміємося, ти за це не переживай.

Увечері Олексій говорив до Катрусі.

– Катю, адже ти в мене доросла вже, – почав Олексій здалеку.

– Тату, кажи одразу, що трапилося.

– Розумієш, подобається мені одна жінка. Як ти поставишся до того, що вона житиме в нас.

Катя уважно дивилася на батька.

– Ти її любиш, тату?

– Так, мабуть, люблю. Але річ не в цьому. Просто, ти розумієш, чоловік один жити не може.

– А як же ми?

– А ви частина моєї сім’ї, це не обговорюється. Якщо ти, проти, то Галя у нас жити не буде, – рішуче заявив Олексій.

– Ну, що ти, тату, навіщо ти так одразу?

– Познайом мене з Галею?

– Отже, вона прийде до нас у гості завтра? – Запитав батько з надією в голосі.

– Ну так.

Галя дуже хвилювалася перед зустріччю з дітьми Олексія. “Як усе складеться?” – думала вона.

– Галя познайомся, це Дмитрик, а це Катруся. Катю, це Галя.

– Дуже приємно, – посміхнулася Галя.

– Мені також, – сказала Катя.

Увечері Дмитрик почав хникати.

– Тату, я не хочу нову маму. Я хочу мою маму, – плакав Дмитрик.

– Дмитрику, твоя мама так і залишиться твоєю мамою, але мама нас покинула, вона відмовилася від нас, розумієш, ми їй зовсім не потрібні, – пояснювала Катруся братові. Галя дуже гарна, подивися, яку вона тобі машинку подарувала. І млинці твої улюблені тобі напекли. А знаєш чому?

– Чому? – здивувався Дмитрик.

– Тому що вона всіх нас любить. І тата, і мене, і тебе.

– А мене за що? – здивувався маленький брат.

-Тому що ти найкращий. Ти майбутній чоловік, а чоловіки ніколи не плачуть, – виховувала Катруся брата.

– Катю, дякую тобі велике, я б не впорався сам,— говорив батько дочці, слухаючи їхню розмову.

– Тату, ти завжди можеш на мене розраховувати. Ви сходитеся з Галею, якщо ти так вирішив.

Галя та Катя потоваришували. Збоку їх можна було прийняти за подруг. Хоча такими вони і були. Галя була дуже доброю та привітною жінкою. У квартирі завжди було прибрано, наготовлено.

Галя була чистюлею. Любила по господарству клопотати. Та й із Дмитриком поступово все налагодилося. Дуже він любив Галині млинці.

Олена з’явилася зненацька. Вона приїхала пізно ввечері.

– Ти навіщо тут? – питав схвильовано чоловік.

– Олексію, я повернутися хочу. Не вийшло у нас із Віктором життя. Він гуляє, свариться зі мною постійно. До нашого сина погано ставиться.

– А до чого тут я?

– Але ж у нас із тобою двоє дітей.

– У мене немає мами, – почула Олена з-за спини Олексія голос своєї дочки. – Іди. Ти нас покинула. Зрадників не вибачають.

Галя розгублено вийшла в коридор.

– Може, продовжимо розмову на кухні, – спробувала вона розрядити ситуацію.

Олексій відчув, як у його душі сколихнулася любов до Олени.

– Іди, – повторювала Катя.

– Катю, нехай твої батьки поговорять, – тихо сказала Галя. Галя вивела дітей до іншої кімнати.

– Ну помилилася я, розумієш, помилилася. Я люблю тебе, – говорила Олена.

– Все скінчено між нами, ти зробила свій вибір.

– Олексію, дітям потрібна рідна мати.

– Пізно ти про це згадала.

– Але ж кожен може помилитися. Ти так довго був відсутній вдома. Ось я й засумувала.

– Я гроші для сім’ї заробляв, хотів, щоб ви нічого не потребували. Іди, Олено. Назад дороги немає.

Олена сумно подивилася на нього і вийшла із кімнати.

Олексій стояв біля вікна і дивився, як Олена йшла у морозну ніч назавжди.

Все-таки він любив її.

– Тату, ти все зробив правильно. В обмані та недовірі жити важко, – тихо говорила Катя. Він навіть не чув, як вона зайшла на кухню. – Не плач, тату. Все минає.

За півроку у Бондаренків народилася ще одна дівчинка.

“Катю, я сподіваюся, що Марійка буде така ж розумниця, як і ти”, – казав щасливий батько.

КІНЕЦЬ.