Микола жив у мене два місяці. А далі я не вuтрuмала і cказала йому 3ібрати речі й nіти rеть. Такий нер0ба мені не noтрібен!

 

Більшість людей вважають: якщо тобі вже за 50, то варто забути про особисте життя. Однак я так не думаю. У будь-якому віці хочеться, звісно, щоб була друга половинка. Потрібно, щоб поряд був той, хто тебе зрозуміє і підтримає, скільки років тобі б не було. Самотність вбиває людей. Це, звісно, моя думка.

У мене є все: великий будинок у селі, автомобіль, усі необхідні для життя речі. Усе є, крім коханого чоловіка. Доньки вже виросли, та вони поки що з онучатами виїхали за кордон. А з батьком своїх дітей ми давно розлучені. Живу я самотньо, хоч і маю багато друзів. Але ж у кожного з них є своя родина.

І ось декілька місяців тому я познайомилася з цікавим 54-річним чоловіком. Микола жив у моїх сусідів, що живуть напроти. Він сам переселенець, родом з невеличкого містечка, що на Донеччині. Цей чоловік відразу заінтригував мене своїм розумом та інтелігентністю. Ще б пак, адже Микола більшу половину життя працював викладачем. Мені було цікаво та легко спілкуватися з цим чоловіком. Ми декілька разів їздили до нашого обласного центру, відвідували театр та музеї.

А потім я вирішила запропонувати Миколі перебратися до мене. Ну а що? Ніхто не відає, скільки життя нам відміряно, тож треба цінувати і берегти кожну хвилинку. Микола погодився і вже через декілька днів жив у моєму будинку.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩