Микола зайшов на кухню, сполоснув дві чашки і налив дітям молока. Поки вони їли, чоловік поставив чайник, вимив посуд. Хотів ще скласти продукти в холодильник, але той виявився настільки брудним, що чоловік передумав. Раптом пролунав звук відчинених дверей. На кухню зайшла Юля. – Мамо, а дядько Микола нам булочок купив і молока, – одразу радісно повідомив хлопчик. – Який ще дядько Микола?! – Юля здивовано дивилася на чоловіка і не розуміла, що відбувається

 

Юля прокинулася від якогось дивного звука.

-Володя! – голосно гукнула вона, не розплющуючи очей.

Через хвилину в її кімнату забіг маленький син:

-Що, мамо?!

-Що вона там плаче? Я спати хочу. Іди, заспокой її!

Син побіг, а Юлія лягла на подушку. Хотілося сховатися від від нескінченних проблем, від такого життя. А років їй же ж лише двадцять шість…

Хвилин через десять звуки припинилися, і жінка заснула…

…Коли вона знову прокинулась, у хаті стояла тиша. Юля зайшла у дитячу. Син і дочка, замурзані в чомусь білому, обнявшись спали.

Жінка пішла на кухню. Весь стіл у крихтах, порожня пластмасова баночка з-під сметани…

-Тітка Галя, приходила чи що, нагодувала їх? Добре, хоч тиша буде…

Юля зазирнула в холодильник. Порожньо. Попила води з-під крана. Сіла на стілець.

Посидівши трохи, прислухалася. Тиша. Обережно відчинила вхідні двері, вийшла і тихенько зачинила за собою. Замок давно не працював. Та й навіщо він потрібний, брати в квартирі ж і так нічого…

А так, дивишся, сусідка тітка Галя зайде, чимось їх нагодує. А до того дня, коли на них допомога прийде, ще півмісяця…

…Галина Борисівна заснула тільки під ранок. Всю ніч чулися звуки і метушня від сусідських дітей. Але поспати нормально не вдалося, за стінкою знову щось почулося…

-Ні, треба вже когось викликати, подати на цю Юльку заяву. Знову всю ніч вдома не ночувала, діти цілими днями і ночами самі. А якщо щось трапиться? Володі шість років, а Алінці – тільки три. Не можу ж я щодня по кілька разів до них заходити. Та й не зможу я на свою пенсію прогодувати їх… – думала жінка.

Раптом вона почула стукіт у двері сусідньої квартири!

-Знову до неї гульбанити хтось іде, – Галина Борисівна швидко встала, накинула халат. – Зараз я їм влаштую!

Вона вийшла зі своєї квартири. В коридорі стояв молодий чоловік, не дуже гарний, але дуже пристойно одягнений.

-Здрастуйте, – кивнув він головою. – А Юля тут живе?

-Гуляє твоя Юля, – зміряла вона його поглядом. – А ти хто такий?

-Ми з Юлею разом у коледжі навчалися. Випадково дізнався, що вона має проблеми.

-Так, у неї проблеми ніколи і не закінчувалися. Чоловік її кудись зник рік тому, ні слуху, ні духу. Він і раніше постійно зникав, а тут і зовсім, – сусідка, схоже, знайшла слухача на нагальну тему. – Сама гульбанить, діти самі днями та ночами.

Переконавшись, що хлопець її уважно слухає, продовжила:

-Та ти зайди подивися, як живе твоя колишня подруга. Двері в неї на замок не зачиняються, – бачачи, що хлопець не наважується, додала. – Та ти сміливіше, сміливіше!

Хлопець відкрив двері і зайшов.

Звідкись вибігли маленькі хлопчик і дівчинка. Дівчинка була, хоч і замурзана, але така гарна і схожа на маму, яку він пам’ятав з коледжу.

Діти з цікавістю дивилися на нього, і тут дівчинка запитала:

-Дядьку, а ви щось принесли?

-Що? – не зрозумів чоловік.

-Вона ще маленька, – пояснив хлопчик. – Вона хоче їсти, а вдома нічого немає. І мами нема.

Чоловік розгубився, але швидко сказав:

-Зачекайте! Зараз принесу! – і вийшов з квартири.

-Ну що, подивився? – сусідка все ще стояла біля своїх дверей.

-Я зараз повернусь.

-Ну ну! – кивнула головою жінка і пішла у свою квартиру…

…Він повернувся через півгодини з двома пакетами в руках. Діти також стояли в коридорі і чекали. Побачили, що дядько повернувся і їхні погляди застигли на пакетах.

-Тебе як звуть? – звернувся чоловік до хлопця.

-Володя, – кивнув на сестричку. – Її – Аліна.

-А мене – дядько Микола. Давай, Володю, показуй де у вас кухня?

-Там! – і вони з сестричкою дружно попрямували до потрібного напрямку.

На кухні було неприбрано. Вода з крана капала на ганчірку. Микола добре прополоскав її і витер стіл. Дістав здобні булочки та молоко:

-Їжте поки що це, – глянувши на них, додав. – Тільки руки спершу вимийте!

Подумавши, поставив біля мийки табуретку і сам вимив їм руки. Сполоснув два кухлі і налив молока.

Поки діти їли, поставив чайник, вимив посуд. Хотів скласти продукти в холодильник, але той виявився настільки брудним, що чоловік передумав.

І тут пролунав скрип відчинених вхідних дверей. На кухню зайшла сама Юлія:

-Мамо, а дядько Микола нам булочок купив і молока, – одразу радісно повідомив хлопчик.

-Який ще дядько Микола?! – Юля здивовано дивилася на чоловіка.

Аж раптом вона все зрозуміла.

Її обличчя осяяла посмішка. – Микола?! Як ти тут опинився?

-Та ось вирішив подивитися, як ти живеш.

Жінка одразу спохмурніла:

-Погано живу. Сам бачиш.

-Сідай! – кивнув він господині на вільну табуретку. – Чаю поп’ємо.

-А міцніше?

-Юлько, ти зовсім, чи що?

Та уважно подивилась на нього, посміхнулась.

-Чому я в коледжі бачила в тобі лише друга?

-Ти ж була там королева краси, – хлопець посміхнувся.

-Зате зараз.., – Юля важко зітхнула.

-Сідай! – знову кивнув він на стіл.

Налив усім чай, додав молока та висипав у чисту тарілку шоколадні цукерки. Діти одразу взяли по кілька штук, немов переживаючи, що всі цукерки з’їдять без них.

Микола дістав із пакета ковбаски, нарізав на чисту тарілку, туди ж поклав сир, просто більше тарілок не було.

Юля, опустивши голову, пила чай із бутербродами. Вона вже й забула, коли смачно їла. Чомусь їй було соромно підняти очі на свого однокурсника. Адже тоді, в коледжі, вона була «королевою», а він простим не дуже гарним хлопцем, що іноді заступався за неї. І, про існування якого вона забула, тільки-но навчання в коледжі закінчилося.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩