Микола швидко вискочив з квартири, голосно гримнувши дверима.

А до цього він сварився так, що аж сусіди виходили з квартир…

-Мамо, ти розумієш, що ти зрадила мене?! Ти ж єдина рідна людина для мене була!

Як ти посміла так вчинити, не порадившись зі мною?

І не виправиш тепер… Сама подумай, хто за тобою слабою буде потім доглядати?! Вони?! Навіть не сподівайся…

Дарина Степанівна глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися й подумала:

-Може, швидку викликати? Чи обійдеться?

Жінка лягла на диван, серце поступово заспокоювалося.

-Обійдеться, ось тільки посплю, – вирішила вона.

І знову думки та спогади найшли на неї, не давали заснути.

Одружився Микола рано, у дев’ятнадцять років, одразу внук і народився.

Тоді Дарина з чоловіком забрали матір жити до себе, а молодих поселили у квартирі бабусі.

Здавалося – живіть та й радійте. Але щось у них пішло не так.

Що – Дарина Степанівна й досі не знає. Наче дівчина була гарна, працьовита, дбайлива, добра, а от не пожилося їм, розлучилися…

Микола просто виставив з квартири свого сина, тобто онука Дарини Сергіївни і його матір.

Тоді Дарина Степанівна дуже переживала – іти колишній невістці й онукові не було куди.

До себе не могли взяти. У двокімнатній квартирі із слабою бабусею місця не було.

Та й вважала Дарина тоді, що зрадить сина, взявши його колишню дружину до себе.

Допомагали, звичайно, колишній невістці. Вони ж поки ще працювали з чоловіком.

Але так, щоб Микола про це навіть не здогадувався.

І з онуком бачилися, ховаючись.

Микола ж не проявляв жодного інтересу до своєї дитини. Просто викреслив його зі свого життя.

Колишня дружина на аліменти не подавала з гордості. Сам Микола спочатку ще давав їй якісь гроші, а потім одружився, народилося двоє дітей, і старший син для батька перестав існувати.

Колишня невістка спочатку поневірялася по орендованих квартирах, потім купила маленьку студію, та так вони і прожили в ній. Заміж більше колишня невістка не вийшла.

Син Дарини Степанівни живе благополучно, має хорошу зарплатню. Збудував великий будинок.

Сплатив навчання дітям від другого шлюбу. Допоміг їм із квартирним питанням.

А старша дитина закінчила технікум, працює.

Збирається одружуватися, живе в орендованій квартирі.

Отак трапилося, що стару п’ятиповерхівку Дарини Степанівни запланували знести, щоб збудувати новий будинок.

Микола, не порадившись із матір’ю, підняв усі свої зв’язки та знайомства, вирішив домовитися, щоб матір не переселили на околицю міста.

Ось тут і відкрилася правда…

Дарина Степанівна, коли не стало чоловіка, оформила квартиру на старшого онука…

І щоб син не зміг оскаржити угоду, оформила не заповіт, а договір купівлі-продажу.

У договорі прописала право на довічне проживання в квартирі.

Вона б і зараз пустила онука жити з нею, та переживала через реакцію сина. Все сподівалася, що син дізнається про все вже після того, як її не стане.

Але сталося те, що сталося…

Голова закружляла… Дарина Степанівна потяглася до телефона, але не встигла… Рука повільно опустилася…

Микола, хоч і сплатив усі витрати, але на поминки матері так і не прийшов…

КІНЕЦЬ.