Марина цілий день крутилася на кухні. Вона старалася, готувала різні смаколики для свого коханого Сашка. Раптом у двері подзвонили. Марина витерла руки й пішла відчиняти. На порозі стояла її свекруха. – Ооо, а що це за запахи, Марино? Невже готувати таки вчишся? – почала вона з порога. – І вам доброго вечора, – буркнула Марина. Свекруха діловито зайшла на кухню, зняла кришку зі сковорідки й ахнула. – Що це таке, Марино?! – раптом закричала вона. Жінка взяла сковорідку і викинула її вміст у сміття. Марина так і застигла від несподіванки

 

Марина цілий день крутилася на кухні. Вона старалася, готувала різні смаколики на вечерю для свого коханого Сашка.

Раптом у двері подзвонили. Марина витерла руки й пішла відчиняти.

На порозі стояла її свекруха.

-Ооо, а що це за запахи такі, Марино? Невже готувати почала вчитися? – почала вона з порога.

-І вам доброго вечора, – буркнула Марина.

Свекруха діловито зайшла на кухню, зняла кришку зі сковорідки й ахнула.

-Що це таке, Марино?! – раптом закричала свекруха.

Вона взяла сковорідку і викинула її вміст в сміттєве відро.

Марина так і застигла від несподіванки.

-Відбивні смажила… – тільки й сказала вона. – А що…

-Ти що зовсім, чи що?! Як так можна?! Я краще знаю що моїй дитині потрібно! Сашко не любить відбивні, і ніколи не любив! Я йому супчик зварю краще з морквою, цибулькою і локшинкою!

Марина мовчки вийшла з кухні, одягла куртку, взяла в руки шарфик і вислизнула з квартири.

-Потрібно охолонути, треба охолонути… Це не назавжди… – думала вона.

Марина хотіла їсти. Ще вона дуже втомилася.

-Може подзвонити сестрі? А що я їй скажу? Що прийшла мама Сашка, виставила мене з кухні, моєї кухні?.. – думала вона.

Марина розплакалася.

Сестра, ніби щось відчула, одразу зателефонувала.

-Алло, Маринко, ти що робиш? Зайнята?

-Ні, а що? – дівчина намагається не заплакати.

-Так хотіла Миколку тобі завезти, на годинку, звіт доробити треба терміново.

Мишка на роботу викликали, їду зараз додому, керівник відпустив дитину прилаштувати, не розумію.

-Катрусю, а можна я до вас приїду і з Миколкою посиджу.

-Звичайно! Дякую люба!

Марина витерла сльози і викликала таксі. Через десять хвилин вона стояла біля дверей квартири, де жили сестра з чоловіком і її племінник.

-Малинко моя! – кричав племінник.

У ранньому дитинстві він не міг вимовляти її ім’я, і ​​називав Малинкою. Так і лишилося, Малинка…

-Ти що плакала? – сестра швидко збиралася, але звернула увагу на пригнічений вигляд Марини.

-Та ні, просто вітер…

-Ааа, ну-ну. Дочекайся мене, я скоро, хоча… Мишко, мабуть, пізно приїде, так і так на тебе чекати.

-Сашко уже, мабуть, із роботи приїхав, – сумно думала Маринка. -Дивно… І не дзвонить…

Миколка дивився мультики, а Марина приготувала вечерю для сестри та її сім’ї.

-Миколко, ходімо поїмо.

-Ага, ой, Малинко, як я люблю, коли ти готуєш! Мамі завжди ніколи, вона купує їжу, або в кафе ходимо, чи канапки їмо.

Я коли виросту, у школу піду, ходитиму до тебе їсти можна? – каже Миколка, наминаючи смачний борщ, що приготувала його улюблена Малинка.

-Звичайно, можна, – каже Марина і гладить племінника по голові.

Їй дуже хочеться дитину, дуже-дуже, але Сашко поки що вмовляє почекати, йому потрібно спочатку виростити двох дітей, сина Микиту та племінницю Оленочку.

Ну ось так вийшло, з першою дружиною Марічкою, Сашко розійшовся, коли Микиті було п’ять років, Марічка пішла сама.

Хоча сказати пішла, це неправильно, квартиру Сашко залишив їй та дитині, просто переписавши свою частину на сина.

Було це сім років тому, Сашко тоді пішов жити до матері, старша сестра його розійшлася якраз із чоловіком, всі турботи про сестру та племінницю лягли на плечі чоловіка.

Проживши три роки один, він зустрів Марину, молоду співробітницю, з якою познайомився під час роботи над одним проектом.

Марина жила з сестрою, її чоловіком та маленьким племінником Миколкою. Квартиру батьків, яка дісталася дівчаткам у спадок, вони здавали.

Сашку дуже сподобалося ця дівчина з ясними очима, він довго думав, а потім запросив її погуляти.

Біля цієї дівчини, Сашко відчув себе знову юним і вільним від усього.

Через рік вони одружилися, жити було де.

Катя одразу ж сказала, так як у них є своє житло, квартира батьків це для Маринки, свого часу дівчата продали дачу та машину батьків, щоб додати на квартиру для Катерини, батьки чоловіка Каті теж додали грошей і вони без іпотеки забезпечили себе житлом.

Тривожні дзвіночки почалися, коли мама Сашка запропонувала продати квартиру Марини та купити у її сусідів поверхом вище.

Мотивувала тим, що там квартира світліша, що вона не вічна, колись і за нею доведеться доглядати.

Катя не дозволила Марині, сказала, щоб дівчина навіть і не надумала.

-Ти не розумієш? Зараз квартира твоя, а продаси, купите на ці гроші ту квартиру, вона стане спільна, при розлученні буде ділитися навпіл.

-Але я не збираюся розлучатися Катрусю, – дивиться своїми очима повними сліз Маринка. – Я не для цього заміж виходила, я хочу, як мама з татом, раз і на все життя, як ти з Мишком…

-Та що ти плачеш, я теж хочу і більше того, я думаю, що так і буде, але все ж таки поміркуй над моїми словами.

І Марина не дала своєї згоди на продаж квартири, Сашко й не наполягав, більше того, він навіть і не брав у цій розмові участі, але мама чоловіка приховала злість.

Подружжя робило ремонт, я раптом прийшла свекруха, подивилася на все і похитала головою.

-Що таке, мамо, щось не подобається? – запитав Сашко.

-Не подобається те, що ти в мене такий довірливий! Вперше залшився ні з чим, і знову на ті ж граблі наступаєш.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩