Михайло дуже поспішав на роботу. Раптом на лавці біля дитячого майданчика він побачив дівчинку років шести, у брудній суконці. – Ти що тут робиш? – здивовано запитав Михайло. – Сиджу, – просто відповіла та. – Мені не можна додому, мама буде сваритися. Михайло оторопів. – Ану, давай, ходімо до мами, – сказав він. – Я тут живу, – дівчинка показала на під’їзд. На стукіт вийшла заспана, неохайна жінка. Він не міг пригадати, де раніше бачив її. – За дочкою прийшов? – раптом запитала жінка. – Людмила? – Михайло не повірив своїм очам

 

Михайло знову запізнювався на роботу. Вкотре його близнюки не хотіли вставати, одягатися, йти у садок.

Начальник уже обурювався через таку поведінку. Михайло обіцяв виправитися, але зробити з неслухняними синами нічого не міг.

Він поспішав, але пройти повз гойдалки, гірки і пісочниці хлопчики не могли!

Батько вже майже біг у дитячий садок. Тільки-но здавши на руки виховательці своїх неслухняних синів, він розслабився і спокійно пішов на роботу.

Сьогодні він має з’явитися вчасно.

Раптом Михайло озирнувся і на лавці біля дитячого майданчика побачив дівчинку років шести, у брудній суконці, з розпатланим волоссям і босими ногами.

-Ти що тут робиш? – здивовано запитав Михайло.

-Сиджу, – просто відповіла та.

-А чому ж ти одна? – здивувався Михайло.

-Зараз мама прийде…

-А де твій дім?

-Я живу в цьому будинку, – дівчинка показала на девʼятиповерховий будинок, що стояв поруч.

-То чого ж ти додому не йдеш?

-Мені не можна додому, мама буде сваритися.

-Як це? – Михайло оторопів. – Маленьким дівчаткам одним гуляти не можна. Давай, ходімо до мами.

Дівчинка зістрибнула з лавки, і пішла до будинку.

-Я тут живу, – вона показала на під’їзд.

Михайло розумів, що він знову запізниться на роботу, але залишити маленьку дівчинку одну теж не міг.

-Яка квартира? Дзвони.

-Тридцять сьома.

Домофон не відповідав, Михайло дочекався, коли вийшла жінка з відром для сміття, і прошмигнув у під’їзд. Вже в під’їзді він відчув неприємний запах, який посилювався з наближенням до квартири.

На стукіт вийшла заспана жінка, невизначеного віку, побачивши Михайла, вона артистично відскочила від дверей.

-Проходь.

Він не міг пригадати, де раніше бачив цю жінку. А та без передмов розпочала з головного.

-За дочкою прийшов? Я її виховувала, а ти, отже, на готове. Потрібна тобі вона? – жінка показала рукою на дівчинку, яка стояла поруч. – Забирай.

-Жінко, ви що таке говорите?

-А на маєш, Мишко, та ти мене не впізнав! – раптом сказала жінка.

Михайло придивився.

-Людмила? – чоловік не вірив своїм очам.

Перед ним стояла його перше кохання, тільки дуже постаріла.

-Ну нарешті, – з тріумфом промовила жінка.

-Що ж ти дочку одну на вулицю відпустила.

-Чому одну, вона з татом гуляє.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩