У Олени демобілізувався син Сергій. Привіз із собою дружину, Катерину, та її сина, Толика. Чимось Толик сподобався Лені, тому вона відразу ж прийняла його як рідного. І займалася з хлопчиком, і гуляла, і грала. Про таку бабусю інші лише мріють. Жили всі разом, в одному будинку: Олена з чоловіком, Сергій із Катериною та Толик.

Через деякий час невістка привчилася до пляшки, впала в залежність. Її позбавили материнських прав, а Олена стала опікуном Толика. Сергій намагався витягнути дружину з виру, але зневірившись, посадив її в автобус і відвіз до батьків.

З того часу про Катерину ні слуху, ні духу. Минуло чотири роки. Сергій привів у будинок нову дружину. І знову із «причепом». І історія повторилася — син удочерив дочку другої дружини, та через якийсь час втекла з коханцем, залишивши дочку під опікою чоловіка. І знову Олена прийняла дитину, як рідну. Ну не кидати ж невинне дитя. Тільки ось щось її синові так не щастить на жінок, зітхала гірко Олена.

Обидві дитини повністю були на забезпеченні дідуся з бабусею. Сергій ставився до них із байдужістю. Що вони є, що їх нема, його не дуже хвилювало. Лише часом згадає про них і поцікавиться, як справи. А сам намагався влаштувати своє життя. Нарешті привів у будинок третю дружину і знову з дитиною.

Немовлям чоловічої статі. Те, що це син Сергія, сумнівів не викликало. Його копія. Навіть аналіз ДНК не потрібний. Якось розлучився зі своєю другою дружиною і одружився на матері своєї дитини. Але цього разу Олена не пустила сина із сім’єю до свого дому. Змусила жити окремо.

І не хоче допомагати невістці з дитиною. — Самі народили, самі й сидіть із сином. Я втомилася всіх вас забезпечувати. Усі оточуючі здивовані — чужих дітей прийняла, як рідних, а від рідного відмахується.

Джерело