Матері Каті нещодавно не стало, і вона вирішила взяти речі матері. Вона приміряла мамин халат, сунула руку в кuшеню, раптом там знайшла конверт.

 

Катя тяжко пережила втрату матері. Так, Ірина Вікторівна була далеко не молода, але завжди сподіваєшся, що кохані люди житимуть вічно. Ліда думала викинути речі, але старша сестра була проти. Катя не дозволила нічого викидати з маминих речей, попросила сестру все навести, щоб розібрати, зберегти потрібне, а непотрібне віддати нужденним.

Будинок у Каті великий, все помістилося б. Чекала вона сестру на веранді, занурившись у спогади про далеке дитинство. Сестра привезла все: одяг мами, хустки, меблі, посуд.

Все це добро розклали на веранді. Катя запросила сестру до столу. Вони посиділи до самого вечора, разом згадували давно минулі часи. Розбирати речі Катя почала лише наступного ранку. Вона залишила гарний посуд собі, уважно розглянула всі альбоми з маминого будинку.

Розбираючи речі, вона в слух розмовляла з покійною матір’ю. — Нічого, всі йдуть свого часу, люба. Тобі ще пощастило, не було бол ю, не було страждань. У спогадах людей ти залишилася світлою людиною. Ти бачила, як багато людей на nохороні nлакало?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩