Мама завжди любила сестру більше, ніж мене. Коли дол я піднесла мені великий подарунок, мама раптом згадала і про моє існування.

 

Мама чомусь завжди любила мою старшу сестру більше. Все хороше діставалося їй. Пряники, цукерки, новий одяг – все це їй, мені – запотиличники, зауваження і скарги. Наш батько кинув нас трьох, коли мені було 2. Після цього я його жодного разу не бачив, але і не хотів, якщо чесно. Мама з сестрою явно мене недолюблювали.

Єдиною моєю надією був переїзд в інше місто по навчанню, саме тому всі свої сили і енергію я вкладав у навчання, вчився навіть вночі, поки домашні спали. Моя праця принесла свої плоди: я з легкістю вступив до столичного університету. Мати навіть не підозрювала, як я намагався заради цього, тому замість привітання вона тільки сказала: — Ну, нарешті, розуму набрався, а то вже дорослий мужик, а сидиш на моїй шиї.

Я жив у гуртожитку, навчався, отримував стипендію, якої ледве вистачало на продукти, бібліотеки та інші турботи. Сестра зовсім не дзвонила, а мама дзвонила тільки дізнатися, чи не можу я відправити їм rрошей, а то вона ледве на насущний хліб заробляла.

Звичайно, я не можу у мене не було rрошей. Коли я влаштувався на роботу, зняв собі однушку, і велика частина зарплати йшла саме на знімання житла. Мама тоді ображалася, що я не доnомагаю їм, адже, згідно з сільським стереотипом, якщо людина живе в місті – у нього rрошей вагон і маленький візок. Потім, коли я отримав підвищення і почав відправляти мамі трохи rрошей, вона дулася через те, що я їй відправляю не стільки, скільки хотілося б.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩