Ігор нарешті владнав усі свої справи й повернувся додому. – Мамо, я їсти хочу! – гукнув він з порога й пішов на кухню. Слідом за ним на кухню раптом зайшов батько. – Ми з матір’ю раді, що в тебе нарешті з’явилася хороша дівчина! – заявив він. – Яка ще дівчина? – Ігор застиг з тарілкою в руках. – Одружуйся з нею! – продовжував батько. – Тату, та ти про кого говориш?! – Ігор не розумів, що відбувається

-Сергію, Сергію, – в кімнату забігла дружина. – Син дзвонив, зараз із дівчиною прийде!

-І чого ти кричиш? – чоловік неохоче відірвався від телевізора. – Скільки він їх уже приводив, і жодної підходящої.

-А раптом наш Ігорчик по-справжньому закохався? – на обличчі жінки з’явилася мрійлива посмішка.

-Йому вже двадцять сім, а тобі він все Ігорчик. У його друзів діти у школу вже пішли.

-Наш син обіймає високу посаду у великій фірмі і повинен мати хорошу дівчину.

-У нього має бути нормальна дівчина, – голова сімейства, схоже, розійшовся не на жарт. – Зараз приведе довгоногу, нафарбовану та з величезними нігтями. І ім’я якесь безглузде. Наш синочок на хороших дівчат просто не звертає уваги.

-Сергію, годі бурчати. Одягни хоч джинси! Чи ти отак збираєшся їх зустрічати?

-Гаразд, зараз переодягнуся.

-Піду, чай приготую!

Сергій і Люба жили дуже добре. Чоловік працював начальником цеху на заводі. Чотирикімнатна квартира, машина, дача – усі атрибути забезпеченого життя. Син після інституту теж потрапив на хорошу роботу.

Але вони так і залишилися простими людьми. Їм хотілося, щоб у їхнього єдиного сина була проста дівчина, добра і працьовита, народила б їм онуків.

Ось тільки син приводив красунь, немов із рекламного ролика, а потім так само легко з ними розлучався.

І ось на порозі чергова кандидатка в невістки.

Батьки вийшли в коридор. Двері відчинилися і на їх обличчях зʼявилося розчарування. Все, як завжди – красива, довгонога з величезними нігтями…

-Тату, мамо, познайомтеся! – усміхнувся син. – Це Марина.

-Дуже приємно! – з кислим вираз обличчя кивнув господар квартири.

-Дуже приємно! – сказала дружина, намагаючись зобразити на своєму обличчі посмішку. – Проходьте у кімнату.

Вони розсілися за стіл. Ледве сьорбнувши ковток чаю, господиня попросила:

-Марино, розкажіть, що-небудь про себе!

-Я навчаюсь в інституті на четвертому курсі.

-А на якій спеціальності? – поцікавився голова сімейства.

-Ливарне виробництво…

Батько поперхнувся чаєм і вибіг з кімнати. Дружина кинулася за ним, забігла у ванну.

-Сергію, що з тобою?

-Я просто уявив цю ляльку у себе в цеху.

-Ходімо назад!

Подружжя знову зайшло в кімнату, на обличчях посмішки.

-Вибач! – батько злегка кивнув головою дівчині. – А чому ти вступила на цю спеціальність?

-Там найменший прохідний бал був.

-А-а-а! – кивнув Сергій головою. – Але в ливарному цеху працювати важко, тим більше такій гарній дівчині, як ти.

І тут кандидатка в невістки подивилася на нього такими очима, що майбутній свекор зрозумів, що ця дівчина не збирається працювати не тільки в ливарному цеху, але й деінде…

…Коли син зі своєю подругою пішли, вони одночасно важко зітхнули:

-Як завжди! – махнув рукою Сергій. – Де він їх знаходить?

-Адже він у нас розумний.

-Може спеціально він таких водить?

Незабаром повернувся син, глянув на кислі обличчя батьків і спитав із посмішкою:

-Як я зрозумів, не сподобалася?

-Самому тобі вона подобається? – сердито спитав батько.

-Тату, а я поки що одружуватися не збираюся. Це ви з мамою все мене квапите.

-Сину, тобі вже двадцять сім, – з кухні вийшла мати.

-Мамо, ну, не поспішайте ви!

-Синку, ми з татом працювали. Я на пенсії, він через рік піде на пенсію. Скільки нам лишилося жити. А нам так хочеться подивитися, як онуки ростуть.

-Годі тобі, Любо, – Сергій обійняв дружину. – Йому із дружиною все життя жити. Зустріне він ще свою долю…

…Ігор працював у величезній фірмі, яка забезпечувала продукцією ціле місто. Він був керівником відділу логістики. Тобто, за пошук та доставлення вантажів відповідав він. Робота була клопітка, добра сотня великих магазинів і всім щодня щось потрібне.

Його відділ був у головному офісі. У відділі було тридцять співробітників, робота яких цілий день сидіти за ноутбуками, дзвонити, іноді їздити у відрядження.

Ось тільки вся проблема в тому, що не всякого за ноутбук посадиш.

І співробітників, яких би йому хотілося мати, постійно не вистачало. Щодня йому надсилали нових кандидатів, але найчастіше під його критерії відбору вони не підходили.

І ось у його кабінет зайшла нова кандидатка, нічим не примітна дівчина років двадцять з лишком. Глянувши на неї Ігор важко зітхнув:

-Як тебе звуть?

-Наталя.

-Що закінчила?

-Наш інститут за фахом технологія машинобудування.

-Чому сюди прийшла, а не на завод? – своїм спокоєм та незалежним виглядом вона одразу почала дратувати Ігоря.

-Тут більше платять, аніж технологам на заводі.

-А тут і працювати більше треба? – у його голосі почулися злі нотки.

-А я й прийшла працювати.

-Гаразд, – він нахилився до свого ноутбука. – Ось сім програм. В яких можеш працювати?

Дівчина уважно подивилася, і її відповідь буквально приголомшила Ігоря:

-У всіх.

-Ану сідай! – поклав він перед нею два листки. – Ось – товар, ось – адреси. Дій!

Хвилин десять дівчина звикала до чужого ноутбука. Потім досить непогано почала вирішувати поточну проблему. І це була реальна проблема на сьогоднішній день.

Коли вона закінчила, дівчина підвела на нього очі.

-Все, йди! – усміхнувся молодий керівник.

-Куди? – не зрозуміла та.

-У відділ кадрів. Коли тебе оформлять, прийдеш сюди!..

…Наступного дня наприкінці зміни Наталя прийшла у його кабінет.

-Доброго дня!

-Доброго дня, Наталю! – він схвально посміхнувся. – Влаштувалася?

-Так.

-Ти посидь трохи! – він показав на стіл із ноутбуком. – Сьогодні заїдемо до мене додому. Дам тобі флешку з однією цікавою програмою. Хочу цю програму тут запровадити, але… Сумніваюся, що в ній легко розібратися. Подивишся у себе вдома. Тільки не сиди з нею цілу ніч. Вивчати її завтра тут будеш. Де зараз сидиш – це твоє робоче місце.

-А де всі?

-Всі у сусідній залі.

-А чим я тут займатимуся? – запитала нова співробітниця.

-Роботою з персоналом. Завтра все поясню…

…Мати вийшла назустріч синові, який прийшов із роботи. На її подив він був з дівчиною, а ще на більший подив, ця дівчина так була не схожа на його звичайних подружок.

Щось пояснити син не встиг, на його телефоні залунала музика. Він притулив телефон до вуха.

-Привіт! – здивовано сказав він. – А ти де?.. Зараз вийду!

Він засунув телефон у кишеню:

-Наталко, вибач! – він обернувся до матері. – Мамо, пригости дівчину чаєм!

-Може, я піду? – дівчина запитливо подивилася на Ігоря.

-Ні, ні, Наталю, я скоро повернуся, – і він вибіг з квартири.

-Дівчино, проходьте! – схвально посміхнулася жінка…

…Ігоря не було близько години. Повернувшись, він уже з коридору з подивом почув, що батько про щось жваво розмовляє з Наталкою.

Він зайшов на кухню і розмова одразу припинилася. Але він встиг звернути увагу на радісні обличчя батьків.

Наталя встала, кивнула головою батькам свого керівника:

-Вибачте!

-Тату, мамо, у нас справи! – усміхнувся їм син.

Добрих півгодини вони сиділи біля ноутбука. Коли він усе пояснив дівчині, то запропонував:

-Давай, я тебе додому підвезу!

-Може я сама дійду? Ви ще не їли.

-Наталю, не ганьби мене перед батьками!

-У тебе хороші батьки, – обличчя дівчини осяяла посмішка.

Слідом за ними у коридор вийшли й батьки:

-До побачення, Наталко! – промовили вони мало не хором.

-До побачення! – усміхнулася їм гостя.

Через півгодини син повернувся додому.

-Мамо. Я їсти хочу, – сказав він й пішов на кухню.

Слідом за ним зайшов батько:

-Ми з матір’ю раді, що в тебе нарешті з’явилася хороша дівчина.

-Яка ще дівчина? – Ігор застиг з тарілкою в руках.

-Одружися з нею, – продовжував батько.

-Тату, та ти про кого?! – Ігор не розумів, що відбувається.

-Про Наталю, про кого ж іще, – здивувався батько.

-Тату, вона у мене з сьогоднішнього дня працює. Приходила у справах. Яке одруження?

-Синку, – сказала мати. – А ми з батьком так зраділи. Думали, вона твоя дівчина.

-Ну ви даєте! – похитав головою син, але замислився.

Тієї ночі Ігор довго не міг заснути. Такі цікаві думки в голову лізли.

Спочатку він уявив, що одружився з Мариною, і вона переїхала жити сюди. Зі своїми величезними нігтями ходить по кухні, а мама роздратовано дивиться на неї. Ось вона надовго займає ванну кімнату… Але ніяк не міг уявити її, що готує обід або миє підлогу.

Потім уявив на її місці Наталку. Одразу побачив на обличчі своїх батьків посмішки. Прекрасно уявив її, як вона готує обід і миє підлогу.

Потім думки почали йти в дещо іншому напрямку. Адже, у будь-якому разі, через рік вони поїдуть від батьків і житимуть самостійно.

Уявив, що Марина хазяйка їхньої нової квартири. Домашніх обідів чекати явно не доведеться. Потім уявив, що в них народиться дитина. На роль матері Марина так само не годилася.

Наталю, по суті, він зовсім не знав, але чомусь добре уявляв її в ролі хазяйки нової квартири. Чому? Вона порозумілася з мамою, а мама любила чистоту, порядок, любила смачно готувати. Згадав тверде переконання батька, що з довгими нігтями хороших хазяйок не буває. І мимоволі вимальовувався образ Наталі.

Але найголовніше, щось з моменту їхньої першої зустрічі він почав багато думати про неї.

Вранці вона вже чекала на нього біля кабінету.

-Доброго дня, Наталко! – усміхнувся начальник відділу.

-Доброго дня! – і отримав у відповідь чарівну усмішку.

-Заходь!

Він підійшов до столу, відкрив ящик:

-Ось запасний ключ від кабінету. Візьми!

-Дякую!

-Сьогодні займайся тим, чим ми домовилися! Але спочатку познайомлю тебе із колективом.

Для Наталі розпочалися робочі будні. Вона швидко вникала у суть своєї роботи. Але відчувала, що всі незаміжні дівчата відділу ставилися до неї неприязно. І причина була в неодруженому начальнику відділу.

А ще Наталка помітила, що й сама мимоволі затримувала погляд на своєму начальнику. Їй подобалося, як він працює. Здивувало, що він однаково ставиться як до своїх підлеглих, так і до своїх керівників. Намагався бути однаково ввічливим із усіма, незалежно від посади. Проте часто відчитував своїх співробітників, але й з начальством сварився.

Вона розуміла, що закохалася в нього. Але чомусь вирішила, якщо він керівник, значить, нічого особистого не повинно бути. До того ж, які у неї можуть бути шанси перед незаміжніми красунями, як з їхнього відділу, так і з організації в цілому.

Але ось у п’ятницю наприкінці зміни начальник відділу запитав:

-Наталко, можеш завтра вийти на роботу?

-Так.

У вихідні комусь із відділу завжди доводилося працювати. Це враховувалося під час розподілу премії, тому такі виходи скоріше були плюсом, аніж мінусом.

Наталя завжди приходила на роботу однією з перших, а цього суботнього ранку прийшла найпершою. Коли прийшов її начальник, вона звернула увагу на його зовнішній вигляд.

Наче він після роботи, кудись збирався, а судячи з нової зачіски та модної сорочки, явно не на ділову зустріч. І це було неприємно. Вона непомітно зиркнула у вікно – його автомобіля на стоянці не було.

У суботу вони працювали в міру необхідності, намагалися закінчити якнайшвидше і до кінця зміни рідко, коли затримувалися. Ось і цієї суботи, десь після полудня Ігор подивився на годинник:

-Все, Наталко, закінчуємо роботу!

Він швидко зробив кілька дзвінків і повернувся, до дівчини, що вже зібралася:

-Наталко, може погуляємо?

-Я… Ми.., – дівчина цього явно не очікувала.

-Ходімо!

-Сергію! – в кімнату забігла дружина. – Син дзвонив, зараз прийде з дівчиною.

-Знову чергову красуню приведе.

-А може, по-справжньому закохався? Голос у нього такий радісний.

-З усіх, кого він приводив, нормальною була тільки Наталка, і та виявилася його співробітницею.

-Наталка мені теж сподобалася, – ніжно посміхнулася Люба. – Стала б вона нашою невісткою…

-Розмріялася!

-Все! Переодягайся! Піду готувати чай.

І ось відчинилися вхідні двері. Батьки кинулися в коридор. Їхній усміхнений син обіймав за плечі її…

-Наталя? – мимоволі вихопилося у матері.

-Доброго дня, Наталко! – на обличчі батька з’явилася радісна посмішка.

-Доброго дня! – несміливо привіталася дівчина.

-Наталю, ходімо, допоможеш мені на стіл накрити! – Люба взяла її за руку і вони зникли на кухню.

-Співробітниця? – посміхнувшись, підійшов до сина Сергій.

-Ні, тату, я закохався… По-справжньому…

КІНЕЦЬ.