Ігор нарешті владнав усі свої справи й повернувся додому. – Мамо, я їсти хочу! – гукнув він з порога й пішов на кухню. Слідом за ним на кухню раптом зайшов батько. – Ми з матір’ю раді, що в тебе нарешті з’явилася хороша дівчина! – заявив він. – Яка ще дівчина? – Ігор застиг з тарілкою в руках. – Одружуйся з нею! – продовжував батько. – Тату, та ти про кого говориш?! – Ігор не розумів, що відбувається

 

-Сергію, Сергію, – в кімнату забігла дружина. – Син дзвонив, зараз із дівчиною прийде!

-І чого ти кричиш? – чоловік неохоче відірвався від телевізора. – Скільки він їх уже приводив, і жодної підходящої.

-А раптом наш Ігорчик по-справжньому закохався? – на обличчі жінки з’явилася мрійлива посмішка.

-Йому вже двадцять сім, а тобі він все Ігорчик. У його друзів діти у школу вже пішли.

-Наш син обіймає високу посаду у великій фірмі і повинен мати хорошу дівчину.

-У нього має бути нормальна дівчина, – голова сімейства, схоже, розійшовся не на жарт. – Зараз приведе довгоногу, нафарбовану та з величезними нігтями. І ім’я якесь безглузде. Наш синочок на хороших дівчат просто не звертає уваги.

-Сергію, годі бурчати. Одягни хоч джинси! Чи ти отак збираєшся їх зустрічати?

-Гаразд, зараз переодягнуся.

-Піду, чай приготую!

Сергій і Люба жили дуже добре. Чоловік працював начальником цеху на заводі. Чотирикімнатна квартира, машина, дача – усі атрибути забезпеченого життя. Син після інституту теж потрапив на хорошу роботу.

Але вони так і залишилися простими людьми. Їм хотілося, щоб у їхнього єдиного сина була проста дівчина, добра і працьовита, народила б їм онуків.

Ось тільки син приводив красунь, немов із рекламного ролика, а потім так само легко з ними розлучався.

І ось на порозі чергова кандидатка в невістки.

Батьки вийшли в коридор. Двері відчинилися і на їх обличчях зʼявилося розчарування. Все, як завжди – красива, довгонога з величезними нігтями…

-Тату, мамо, познайомтеся! – усміхнувся син. – Це Марина.

-Дуже приємно! – з кислим вираз обличчя кивнув господар квартири.

-Дуже приємно! – сказала дружина, намагаючись зобразити на своєму обличчі посмішку. – Проходьте у кімнату.

Вони розсілися за стіл. Ледве сьорбнувши ковток чаю, господиня попросила:

-Марино, розкажіть, що-небудь про себе!

-Я навчаюсь в інституті на четвертому курсі.

-А на якій спеціальності? – поцікавився голова сімейства.

-Ливарне виробництво…

Батько поперхнувся чаєм і вибіг з кімнати. Дружина кинулася за ним, забігла у ванну.

-Сергію, що з тобою?

-Я просто уявив цю ляльку у себе в цеху.

-Ходімо назад!

Подружжя знову зайшло в кімнату, на обличчях посмішки.

-Вибач! – батько злегка кивнув головою дівчині. – А чому ти вступила на цю спеціальність?

-Там найменший прохідний бал був.

-А-а-а! – кивнув Сергій головою. – Але в ливарному цеху працювати важко, тим більше такій гарній дівчині, як ти.

І тут кандидатка в невістки подивилася на нього такими очима, що майбутній свекор зрозумів, що ця дівчина не збирається працювати не тільки в ливарному цеху, але й деінде…

…Коли син зі своєю подругою пішли, вони одночасно важко зітхнули:

-Як завжди! – махнув рукою Сергій. – Де він їх знаходить?

-Адже він у нас розумний.

-Може спеціально він таких водить?

Незабаром повернувся син, глянув на кислі обличчя батьків і спитав із посмішкою:

-Як я зрозумів, не сподобалася?

-Самому тобі вона подобається? – сердито спитав батько.

-Тату, а я поки що одружуватися не збираюся. Це ви з мамою все мене квапите.

-Сину, тобі вже двадцять сім, – з кухні вийшла мати.

-Мамо, ну, не поспішайте ви!

-Синку, ми з татом працювали. Я на пенсії, він через рік піде на пенсію. Скільки нам лишилося жити. А нам так хочеться подивитися, як онуки ростуть.

-Годі тобі, Любо, – Сергій обійняв дружину. – Йому із дружиною все життя жити. Зустріне він ще свою долю…

…Ігор працював у величезній фірмі, яка забезпечувала продукцією ціле місто. Він був керівником відділу логістики. Тобто, за пошук та доставлення вантажів відповідав він. Робота була клопітка, добра сотня великих магазинів і всім щодня щось потрібне.

Його відділ був у головному офісі. У відділі було тридцять співробітників, робота яких цілий день сидіти за ноутбуками, дзвонити, іноді їздити у відрядження.

Ось тільки вся проблема в тому, що не всякого за ноутбук посадиш.

І співробітників, яких би йому хотілося мати, постійно не вистачало. Щодня йому надсилали нових кандидатів, але найчастіше під його критерії відбору вони не підходили.

І ось у його кабінет зайшла нова кандидатка, нічим не примітна дівчина років двадцять з лишком. Глянувши на неї Ігор важко зітхнув:

-Як тебе звуть?

-Наталя.

-Що закінчила?

-Наш інститут за фахом технологія машинобудування.

-Чому сюди прийшла, а не на завод? – своїм спокоєм та незалежним виглядом вона одразу почала дратувати Ігоря.

-Тут більше платять, аніж технологам на заводі.

-А тут і працювати більше треба? – у його голосі почулися злі нотки.

-А я й прийшла працювати.

-Гаразд, – він нахилився до свого ноутбука. – Ось сім програм. В яких можеш працювати?

Дівчина уважно подивилася, і її відповідь буквально приголомшила Ігоря:

-У всіх.

-Ану сідай! – поклав він перед нею два листки. – Ось – товар, ось – адреси. Дій!

Хвилин десять дівчина звикала до чужого ноутбука. Потім досить непогано почала вирішувати поточну проблему. І це була реальна проблема на сьогоднішній день.

Коли вона закінчила, дівчина підвела на нього очі.

-Все, йди! – усміхнувся молодий керівник.

-Куди? – не зрозуміла та.

-У відділ кадрів. Коли тебе оформлять, прийдеш сюди!..

…Наступного дня наприкінці зміни Наталя прийшла у його кабінет.

-Доброго дня!

-Доброго дня, Наталю! – він схвально посміхнувся. – Влаштувалася?

-Так.

-Ти посидь трохи! – він показав на стіл із ноутбуком. – Сьогодні заїдемо до мене додому. Дам тобі флешку з однією цікавою програмою. Хочу цю програму тут запровадити, але… Сумніваюся, що в ній легко розібратися. Подивишся у себе вдома. Тільки не сиди з нею цілу ніч. Вивчати її завтра тут будеш. Де зараз сидиш – це твоє робоче місце.

-А де всі?

-Всі у сусідній залі.

-А чим я тут займатимуся? – запитала нова співробітниця.

-Роботою з персоналом. Завтра все поясню…

…Мати вийшла назустріч синові, який прийшов із роботи. На її подив він був з дівчиною, а ще на більший подив, ця дівчина так була не схожа на його звичайних подружок.

Щось пояснити син не встиг, на його телефоні залунала музика. Він притулив телефон до вуха.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩