Мама чомусь завжди любила мою старшу сестру більше. Все хороше діставалося їй. Пряники, цукерки, новий одяг – все це їй, мені – запотиличники, зауваження і скарги. Наш батько кинув нас трьох, коли мені було 2. Після цього я його жодного разу не бачив, але і не хотів, якщо чесно. Мама з сестрою явно мене недолюблювали.

Єдиною моєю надією був переїзд в інше місто по навчанню, саме тому всі свої сили і енергію я вкладав у навчання, вчився навіть вночі, поки домашні спали. Моя праця принесла свої плоди: я з легкістю вступив до столичного університету. Мати навіть не підозрювала, як я намагався заради цього, тому замість привітання вона тільки сказала: — Ну, нарешті, розуму набрався, а то вже дорослий мужик, а сидиш на моїй шиї.

Я жив у гуртожитку, навчався, отримував стипендію, якої ледве вистачало на продукти, бібліотеки та інші турботи. Сестра зовсім не дзвонила, а мама дзвонила тільки дізнатися, чи не можу я відправити їм rрошей, а то вона ледве на насущний хліб заробляла.

Звичайно, я не можу у мене не було rрошей. Коли я влаштувався на роботу, зняв собі однушку, і велика частина зарплати йшла саме на знімання житла. Мама тоді ображалася, що я не доnомагаю їм, адже, згідно з сільським стереотипом, якщо людина живе в місті – у нього rрошей вагон і маленький візок. Потім, коли я отримав підвищення і почав відправляти мамі трохи rрошей, вона дулася через те, що я їй відправляю не стільки, скільки хотілося б.

Тим часом моя сестра встигла по два рази вийти заміж, наро дити дитину і роз лучитися. Знаючи її характер, я не дивуюся. Одного разу я сидів на роботі і мені прийшло сповіщення. Виявилося, мій дід по батькові, тобто батько мого загадкового тата, залишив мені свою трикімнатну квартиру.

Мабуть, мама про це дізналася раніше мене, адже мій телефон вибухав від її дзвінків і повідомлень, яких, до речі, останнім часом було не так багато, так як я відправляв їм «недостатньо грошей» для нашого спілкування. Мама вимагала, щоб я продав свою квартиру і віддав гроші сестрі на покупку свого житла, адже з двома дітьми з мамою було некомфортно. Я відмовився це робити. Тоді в боротьбу вступила сама сестра.

Вона подзвонила мені вперше за кілька років, посkаржилася на якість свого життя, але не зустрівши мого співпереживання, сказала, мовляв, я її ніколи не любив. На зустрічне питання про її сестринську любов і турботу до мене, я почув короткі гудки. Після цього ми з нею вже не спілкувалися. Квартиру я продав. Але на rроші додав трохи своїх заощаджень і куnив двокімнатну в центрі міста — як подарунок собі на весілля.

КІНЕЦЬ.