Людмила з Борисом відгуляли весілля, зробили ремонт у квартирі і вирішили з’їздити відпочити. – В Грецію вони зібралися! – кричала свекруха. – Ви б ще на Мальдіви поїхали! Старі меблі повикидали, нові не купили, а у відпустку їдуть! – Мамо, та ми відпочинемо і потім на меблі заробимо, – сміявся Борис. – Треба спочатку меблі купити, а вже потім у відпустку їхати. Чи це твоя Людмилочка, мабуть втомилася? Дорогенька, це ти переробилася, чи що? Людмила аж рота відкрила від здивування

Людмила виходила заміж за Бориса.

На весіллі вітання свекрухи звучало так, що було зрозуміло одне – син її ідеальний, а Людмила його недостойна!

Ні, звичайно, свекруха відкрито так не сказала, але все, про що б вона не говорила, зводилося до одного – який у неї чудовий син.

-Я ніби теж порядна дівчина з пристойної сімʼї, – шепотіла Людмила нареченому.

Наречений сміявся.

-Стався до слів мами з гумором! – говорив він. – Не звертай уваги. Вона хороша, от побачиш.

Поки Людмила не помічала нічого хорошого у свекрусі. Одне тішило – жити молоді будуть окремо!

У Бориса є квартира, що дісталася у спадок від бабусі.

Ця квартира теж свекрухою ставилася в заслугу синові. Прямо навіть спитати хотілося – а як він її заробив?!

…Весілля відгуляли, почалися будні. У старій квартирі почали робити ремонт.

Свекруха тут як тут!

-Диван викидаєте, а на ньому всі мамині онуки виросли! Це ж пам’ять! – кричала вона.

Людмила мовчала, не суперечила свекрусі.

Борис запропонував мамі перевести диван до неї в квартиру, а свекруха назвала молодих байдужими і, образившись, поїхала додому…

Потім їй не подобалися шпалери, які обрали молоді, потім не подобалося, що молоді тринькають гроші на ремонт.

-Можна і більш економний варіант вибрати. Ви так довго робитимете ремонт з такими запитами!

Під бурчання свекрухи вони нарешті зробили ремонт і вирішили з’їздити відпочити. Свекруха знову тут як тут.

-В Грецію зібралися вони! Ви б ще на Мальдіви поїхали! Старі меблі повикидали, нові не купили і у відпустку поїхали! На які гроші потім меблі купуватимете?

-Мамо, ми працюємо. Відпочинемо і потім на меблі заробимо, – сміявся Борис.

-Треба спочатку меблі купити, а вже потім у відпустку. Чи це твоя Людмилочка мабуть втомилася? Дорогенька, це ти переробилася, чи що?

Людмила аж рота відкрила від здивування!

Але вона промовчала. Вона, звичайно, була проти, але мовчки про себе.

-Ми ж у вас грошей не просимо, самі заробляємо… – думала вона.

Людмила з Борисом повернулися з відпустки. Вони купили меблі, але причіпки свекрухи не припинялися.

Свекруха приходила одразу після того, як молоді поверталися з роботи. Було відчуття, що вона чекає на них десь за рогом.

-Що ж ти, Людмилочко, посуд вранці не помила? Ти маєш раніше вставати, щоб залишати будинок перед у порядку. Що ж ти диван давно не відсувала? Дивись, за ним який пил. Ти повинна раз на три дні хоча б мити за меблями. А то так пилюкою все заросте!

«Повинна… Повинна… Повинна…»

Та останньою краплею стало інше…

-Ти повинна народити дитину! Що це за сім’я без дитини?!

І тут Людмила не витримала…

Вона репетувала так, що, мабуть, чули сусіди.

-Кому я що повинна?! Вам?! Вам я нічого не винна! І взагалі нікому нічого не винна. Виправдовуватись перед вами я не збираюся. Не подобається вам щось – це ваші проблеми. І вислуховувати ваші претензії я теж не повинна!

Людмилу аж трясло від своєї сміливості. Вона глянула на свекруху, а та посміхається.

-Молодець, треба вміти ставити на місце і чоловіка, і батьків. Відстоювати свої інтереси, – раптом заявила вона.

-А що, обов’язково мене було доводити до такого стану?! – запитала Людмила.

-Звісно! ​​Я ж свекруха. Мені за статусом необхідно, – сміялась та. – Ходімо чай пити, у тебе дуже смачні пиріжки виходять…

Людмила глянула на свекруху і махнула рукою.

-Чи то на старості всі такі, чи то свекруха дивна? – думала вона. – Ну й нехай аби трохи спокійніша стала.

І вона, задоволена собою, пішла на кухню, щоб пригостити свекруху домашніми пиріжками…

КІНЕЦЬ.