Людмила в’язала носочки і дивилася телевізор. Раптом вона почула, як відкрилися вхідні двері. – Петро, це ти? – гукнула Людмила. Ніхто не відповідав. Вона відклала спиці і поспішила на кухню. Петро накривав на стіл. – Ти чого не відповідаєш? – запитала Люда. Але чоловік продовжував мовчати. – Та що ж сталося? – занепокоїлася вона. – Сталося те, що ти моя дружина і приховала від мене дещо, – Петро підозріло глянув на Люду і поклав на стіл якийсь конверт. Людмила глянула на конверт і ахнула

 

– Ні, ти не відвертайся. Востаннє питаю, вийдеш за мене? – Андрій ніжно взяв за руку Зою. 

Вона ласкаво погладила його іншою по щоці: – Ну навіщо, Андрійку, нам же і так добре разом. 

Він ображено смикнув головою: – Я хочу бути твоїм чоловіком. Офіційно піклуватися про тебе, оберігати і любити. 

Зоя вивільнила руку і жалібно сказала: – Але ти і без цього штампа, робиш все це. 

Він уважно подивився їй у вічі: – Значить, не хочеш. Ну що ж. Прощай. 

І Андрій гучно закривши двері пішов.

***

Людмила Федорівна спокійно в’язала носочки онуку і дивилася телевізор. Там йшов нескінченний серіал до якого вона звикла місяць тому. Спиці тільки й миготіли в її руках. Їй навіть не треба було дивитись на петлі. Все робилося ніби між іншим. Скільки всього вона зв’язала за все життя.

Відкрилися вхідні двері. Людмила Федорівна гукнула: – Петро, це ти? 

Мовчання. 

Голосно відкрився холодильник і почулася якась метушня. Вона відклала спиці і поспішила на кухню.

Чоловік сидів за чаркою і зосереджено відкривав банку огірків. 

– З чого б це? – сердито сказала вона. – Начебто будній день на дворі. 

Людмила спробувала прибрати зі столу. 

– Не чіпай – вигукнув Петро. 

Людмила Федорівна  занепокоїлася: – Та що ж сталося?

Він мовчки перехелив і захрумтів огірком. Потім подивився на неї: – А з того, що ти моя дружина і приховала від мене дещо.  

Петро поклав на стіл конверт.

Людмила Федорівна зітхнула, ось воно що. Вона сіла навпроти чоловіка і намагаючись бути спокійною, сказала: – Ну, не могла я не відповісти на його перший лист. Семен занедужав і дуже серйозно. Не довго йому залишилося, вже в хоспісі. Дружина та діти зовсім його не відвідують. Він попросив прощення за все і я йому відповіла, що минуле, вже в минулому. І що я навіть вдячна йому за те, що так вийшло. Зараз у мене коханий чоловік, діти та онуки. От і все.

Петро встав і вигукнув: – Не треба мені твоїх казок, зрозуміла? Старе кохання не ржавіє, так? Стільки років разом і ти за моєю спиною. Ех, ти, зрадниця! 

Чоловік вибіг з квартири.

***

– Що сяєш? Сподобалася Наталка, так? – ображена Ліза кинула на диван сумочку. 

Олег знімаючи з себе піджак засміявся: – Ти що, ревнуєш? Так даремно. Вона мені не цікава. Але не буду я при всіх її відштовхувати і посилати далеко і надовго.

Ліза єхидно сказала: – Та краще б ти послав. А то я перед усіма виглядала, не як твоя наречена, а так, якась мимо проходяча жінка. І не забувай ви ще й цілувалися. 

Олег спробував її обійняти: – Ну що ти, кохана. По-перше не я її цілував, а вона мене. А по-друге, і головне, я тільки тебе люблю. Ну, не дуйся, йди до мене. Хочеш, ми більше не будемо нікуди ходити? Як дідусі будемо сидіти, – він намагався жартом заспокоїти дівчину.

– Правильно моя мама каже, що ти бабій. Жодної спідниці не пропустиш. Даремно я її не послухала, – Ліза демонстративно відійшла подалі.

– Ах, мама сказала? Значить ти їй звітуєш про наші з тобою стосунки? Ось і живи зі своєю ….мамою, – не стримався Олег і підхопив свій піджак. Дзвіночки над дверима жалібно брязнули, коли закрилися двері.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩