Із чоловіком увесь рік багато працювали. Були великі борги, проблеми. З усіх сил намагалися вибратися з цієї ями. Берегли одне одного, бо хворіти не можна було. Він часто затримувався на роботі, підробляв. Я приходила раніше на 4 години, тож весь побут був на мені. Мила посуд, готувала, прала, прасувала. Коли з’являвся вільний час — намагалася розслабитись, хоча б у домашніх умовах.

На моїй роботі всі понаднормові прибрали у зв’язку. Та й моєї основної роботи мені вистачало з головою. Наприкінці року розгрібали жахливі аврали. Усі були на нервах. І я теж потихеньку стала божеволіти. Занадто багато потрібно було зробити і вдома, і на роботі. Я не впоралася, стало здавати здоров’я.

Спершу їздила до лікарів, здавала аналізи. Але на ліки та обстеження потрібні були надто великі гроші, а безкоштовно їх не робили. Чого коштувало лише одне МРТ головного мозку! Головний біль зводив з розуму. Таблетки не допомагали, але я трималася. Намагалася рятуватись народними методами, більше бувати на вулиці. З чоловіком дуже віддалилися одне від одного.

Він уже тиждень як лежить удома. У нього слабкість, без температури та якихось ще симптомів. Просто лежить і спить цілими днями. А я працюю вже одна за двох.

Готую, тягну на собі важкі пакети з продуктами після роботи, і слухаю його скиглення, яке чомусь співчуття у мене зовсім не викликає. Лише роздратування.

Я теж відчуваю слабкість, біль голови, хворе горло. Але ніхто не дає мені відпочити. Якщо я сама перестану все робити, що ми їстимемо? На роботі теж не можна йти на лікарняний. Він дуже мало оплачується. Все набридло. Хочеться просто виїхати кудись далеко і все кинути.

Із чоловіком навіть не розмовляю. Увесь час сварилися та кричали одне на одного. Мене дратує, що він нічого не робить. Хоча нічого серйозного він не має.

І навіть якось поспівчувати, підтримати мене не може. А я його чомусь винна. Набридло це споживче ставлення.

КІНЕЦЬ.