Я не хочу, щоб свекруха жила з нами. Місяць тому свекруха посварилася зі свекром. Знаючи батька чоловіка, це не дивно, якщо чесно. Хоча вона тридцять п’ять років з ним прожила, незважаючи на всі його викрутаси. Її все влаштовувало. А тут раптом злетіла на рівному місці, посварилася з ним і приїхала до нас, мало не в капцях. Живе у нас увесь цей час. І це вже не смішно.

Квартира, де вже п’ять років після весілля живемо ми з чоловіком, невелика – євростудія. По суті, однокімнатна. З великою кухнею, об’єднаною з вітальнею, де зараз живе свекруха. Звичайно, це дуже незручно. Свекруха дивиться телевізор із ранку до вечора. З сьомої ранку гримить каструлями, ходить, човгаючи ногами по підлозі. Пристає з розмовами. Чоловікові простіше – це його мати, а я почуваюся не у своїй тарілці.

Проблема ще й у тому, що ми з чоловіком чекаємо на дитину. Зараз я працюю, але за кілька тижнів вийду в декрет. А це означає, що мені доведеться цілодобово сидіти зі свекрухою ніс до носа. Набралася нахабства, запитала її про плани: «Ви, коли додому повертатись збираєтесь?». А вона мені й заявляє, що додому поки що не збирається, щоб не бачити чоловіка-гуляку.

Свекруха подала на розлучення, і жити збирається у нас. Говорить, що тепер вона нам потрібна. З дитиною допомагатиме. Адже цю квартиру батьки чоловіка колись йому купили. Йому тоді був 21 рік. Відтоді він живе окремо від батьків. Квартиру обставив та відремонтував на свій смак. П’ять років тому сюди переїхала і я. За цей час ми купили хорошу побутову техніку, зробили ремонт  у ванній кімнаті.

Але недавно я дізналася, що квартира так і залишилася оформленою на свекруху. Я трохи здивувалася, але не засмутилася особливо. А тепер, коли свекруха зібралася розлучатись, розумію, що вона тут господиня, а не я. Може тому і чоловік мовчить.

Він каже, що мати всю молодість терпіла випивки батька, його зради та скандали. Тоді від чоловіка не втекла. Навпаки, трималася за сімома зубами. Мила, готувала, створювала затишок та враження ідеальної родини у знайомих. Для неї було важливо «що люди скажуть!».

Свекруха приховувала всі скандали, на людях усміхалася. А в шістдесят п’ять років зібралася розлучатися через якусь дрібницю. Свекор прийшов звідкись не в дусі, обізвав її. Та хіба це вперше! Вона йому суп наливала тим часом. Кинула тарілку у стіну і пішла з дому буквально, у чому стояла. Приїхала до нас. Сказала, що її терпіння скінчилося.

Розлучення, звичайно, спричинить поділ майна. Але свекруха каже, що їй від нього нічого не треба. У них дві квартири та дача! Ось ця, в якій живемо ми з чоловіком, та інша двокімнатна, дорожча, у старому обжитому районі. Там зараз свекор залишився сам.

Дача теж не дуже дорога, так, одна назва. Щитовий будиночок без зручностей та грядки з кабачками. Вода у відрі, зручності на вулиці, добиратися туди треба на оленях. Років п’ять тому свекруха намагалася продати її, але покупця навіть за смішні копійки не знайшлося.

Тоді вона впритул зайнялася дачею сама і якось втягнулася. Із задоволенням туди їздить. Посадила квіти, збирає смородину та яблука. Швидше за все, так і поділять: свекрусі дача та наша квартира, а свекру велика квартира. Я в шоці.

А нам тепер кудись? На вулицю, чи що? На восьмому місяці вагітності? Я свекрусі так і сказала: ви думаєте тільки про себе! Квартира ваша, я розумію. Мені з дитиною тут немає місця». Я поставила чоловікові ультиматум. Сказала, щоб мати поверталася додому. Або додому до батьків поїду я. З майбутньою дитиною, зрозуміло.

КІНЕЦЬ.