Лідія Василівна лежала на дивані й гірко плакала. Її дочка Тетянка, мовчки збирала речі у валізу. – Мамо, ми їдемо у відпустку. В Туреччину! Не сумуй, все буде добре, – сухо сказала Таня. Вона підійшла до матері, обняла її, й спокійно додала: – Я люблю його. І мені майже тридцять років. Після відпустки я не повернуся додому. Переїду до Ігоря… Мати заплакала ще дужче, але Таня швидко вийшла за двері. Лідія Василівна не вірила, що це все насправді відбувається з нею

 

Лідія Василівна пишалася своєю дочкою. Усі розмови з приятелями, чи колегами у неї зводилися до Тетянки.

Тільки й чулося:

-Моя Таня, моя Таня…

А тим часом Тетянці вже було під тридцять. Дівчина була справді добре освічена, начитана.

У школі всі роки Таня була відмінницею, закінчила музичну школу й курси англійської мови.

Ще дитиною мати її водила на безліч секцій та гуртків.

Тетяна перепробувала багато творчих занять, не була обділена увагою батька й матері.

Влітку її возили на море, вона була в таборі від школи, а за участь в олімпіадах з предметів у неї накопичився за час навчання стос грамот.

З дитинства Таня тільки й займалася тим, що навчалася.

Так старанно, що на відпочинок і спілкування з однолітками у неї просто не залишалося часу.

Так вимагала мати…

Тому не було у Тані ані подруг, ані друзів з хлопчиків.

Ставши дорослою, вона дуже переживала від того, що її ровесники давно мали сім’ї, дітей, а вона залишалася одна.

Перше кохання ніби обійшло її стороною, і Таня думала, що з нею навряд чи це може статися, і що романи про гаряче і пристрасне кохання – це тільки вигадки письменників…

Дівчина вже мала хорошу роботу, свій заробіток, але жила, як і раніше, з батьками, де мама, як і в дитинстві, закликала її обідати та вечеряти, підносила та прибирала за своєю улюбленою донькою.

Жінки у відділі радили Тані жити від батьків окремо і вести самостійне життя, але як Таня могла хоча б натякнути про це своїй строгій матері?

Але одна зустріч перевернула все життя Тані.

Якось, одягаючись вранці на роботу, Таня зрозуміла, що стала повніша.

Її улюблена блузка стала тісна.

-Ось тобі й маєш… – подумала вона. – Ще не вистачало мені повною стати… Тоді вже точно заміж не вийду.

Вона терміново записалася у спортзал і сіла на дієту, чим дуже засмутила матір.

-Облиш ти, доню, нісенітницею займатися. Ти гарнішаєш з кожним днем, просто вік…
Мати зрозуміла, що сказала щось не те. Замовкла. Але Таня повторила її слова:

-Ось саме так, мамо, вік.

Тому коли Таня в клубі познайомилася з тренером, який взяв над нею шефство, і почав запрошувати на побачення, мама не перешкоджала.

А у Тані закрутився справжнісінький роман.

-Ох, дівчатка, – відверто говорила вона на роботі. – Не знаю, як у вас було, але в мене аж мурашки, коли його зустрічаю… Аж душа співає…

-Ось це воно й є! Вітаємо! Та тебе й не впізнати – схудла, стрижку зробила, красуня, одним словом. Як тут йому встояти?

-Я Ігореві вдячна, – відповідала Таня. – Він як скульптор зробив мене. Я себе не впізнаю… І мені мій новий вигляд подобається!

Коли Таня привела свого обранця додому, щоб уявити батькам, мама була застигла від здивування.

-Ти що зовсім, чи що, Тетянко! Він такий мужлан! – казала вона потім дочці. – Гора м’язів і не більше! Ти розумієш про що я. Ти в мене така освічена, і мову знаєш, і малюєш, і інтелектуальна робота. Не пара він тобі, не пара!

Лідія Василівна лежала на дивані і гірко плакала.

А колись така мила й слухняна Тетянка, мовчки збирала валізу.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩