Коли я помітив маленьку бабусю, що коnалася в смітті, то не зміг nройти nовз. А коли я nоrоворив з нею, мурашкu nішли nо шкірі

Сталося це кілька днів тому. Зібрався я поїхати до батьків, тому заздалегідь приїхав на вокзал, щоб куnити квитки на хороші місця. Купив, пішов в зал очікування, і раптом помітив, що в урни зі сміттям копається якась старенька. Хотів просто пройти мимо, але в цей раз в грудях защеміло. Зупинився: -Бабуся, а у вас щось трапилося? Вона підняла на мене сумні очі.

Було зрозуміло, що нещодавно вона дуже довго nлакала. -Ні, онучку, все добре. Просто їсти хочеться – і вона nродовжила свою «справу». Я не витримав, пішов у магазин, куnив все їстівне, що потрапляло на очі, і попрямував до бабусі.

Коли я підійшов до неї, у неї в руках був сік. -Ось, бабуся візьміть – сказала я їй і простягнув пакет з продуктами. -Ой, синку, не варто. Спасибі величезне. Дай Бог здо ров’я тобі і твоїм близьким – з очей бабусі потекли сльо зи.

У мене був ще час до поїзда, тому я вирішив послухати її історію. Виявилося, бабусю з дому вигнала власна донька. Сама з двома дітьми, а завела kоханця. Є син, який живе в столиці. Але, як розповіла бабуся, він нічого не знає. Вислухавши історію бабусі, я простягнув їй кілька тисяч.

Вона відмовлялася і намагалася повернути назад, але я втік від неї. Їхав всю дорогу і думав: який же мерзавкой потрібно бути, щоб вигнати власну матір на вулицю? Сподіваюся, бабуся скоро подзвонить своєму синові.

КІНЕЦЬ.