Я переїхала до нового будиночка, мені дуже сподобався район, тихий та спокійний. Навколо гуляють щасливі матусі з дітьми, отже тут безпечно. До того ж я одразу помітила, що сам район дуже чистий, а у нас у під’їзді якось незручно в чоботях ходити, хоч тапочки одягай.

У перший же день до мене прийшла старша по будинку, Надя. Було незручно тримати людину в під’їзді, я її до себе впустила, ми попили чай із солоденьким, почали розмовляти.

Через хвилин 5 я пошkодувала, що взагалі відчинила Наді двері. Було таке почуття, що я на допиті. Надя випитувала з мене місце роботи, мій сімейний статус, чи є в мене молодик, а хто мої батьки, які хобі. Тисяча дурних питань і було зрозуміло, що всю мою інформацію вона розповість усьому місту.

Мені стало дуже неприємно. А потім почалося… Надя приходила буквально щодня і збирала гроші з кожного на чиїсь дні народження. Мені було неприємно віддавати свої гроші, хоч і невеликі, на свято людини, яку я взагалі не знаю.

Потім Надя пристала до мене з тим, що у нас кожний вихідний суботник. Хтось забирається у дворі, хтось у під’їзді. Тому в них завжди так чисто, як у музеї. У результаті мені це все набридло, я припинила відповідати на нескінченні дзвінки Наді. Я навіть не відчиняла двері, коли вони стукали.

Я чула, як вони шепотіли: -Та точно вона вдома, просто грошей шkода дати на день народ ження, пару коnійок. -У нас все ж таки дуже дружний під’їзд, а вона взагалі не підходить. Мені було байдуже, що вони про мене говорять. Головне, що я була у своїй квартирі в повному комфорті, а за під’їзд я відповідальності не несу.

КІНЕЦЬ.