– Коханий, я сьогодні сходжу до Наталки, – сказала Ліза чоловікові. – Ми з нею так давно не бачилися. – Звісно, – кивнув Валерій. – Гарно вам посидіти. Дружина вже пішла, як раптом пролунав дзвінок телефону. – Привіт друже. Їду до тебе, – дзвонив його друг Денис. – Твоєї ж немає вдома якраз. Щойно он її бачив тут неподалік своєї роботи. Валерій застиг від здивування. Мабуть, Денис щось переплутав. Ну як він міг її бачити біля роботи, якщо вона пішла до Наталки? А та живе зовсім не там! Чоловік не розумів, що відбувається

 

Валерій не був ревнивим чоловіком. Швидше навпаки, він повністю довіряв своїй Лізочці. Подружжя жило разом майже п’ять років і за цей час вони жодного разу серйозно не посварилися – у сім’ї панувало повне розуміння, на заздрість усім друзям.

-Ти не проти, якщо я сьогодні сходжу до Наталки ввечері? – Ліза благаюче глянула на чоловіка. – Ми з нею так давно не бачилися.

-Звичайно… – кивнув Валерій. – Гарно вам посидіти.

Щойно двері за дружиною зачинилися, Валерій одразу ж сів за свій компʼютер. Дружина не дуже любила, коли він починав грати в ігри, а йому так хотілося відволіктися у віртуальному світі від нудних однакових буднів.

-Привіт друже. Їду до тебе, – пролунав у слухавці голос Дениса, нерозлучного друга Валерія. – Якщо ти не проти – посидимо трохи. Мене на роботі підвищили, відзначимо.

Хлопець із жалем подивився на екран, але одразу взяв себе в руки.

-Приходь, звісно. Щастить же тобі, підвищили! Молодець. Лізи немає вдома, тож посидимо без проблем.

-Та я тому й дзвоню, що твоєї немає. Щойно он її бачив тут неподалік роботи… Коротше, скоро буду.

Валерій застиг від здивування. Мабуть, Денис щось переплутав. Ну як він міг її бачити біля своєї роботи, якщо вона пішла до Наталки. А та живе зовсім не там.

Чоловік не розумів, що відбувається.

-Треба буде розпитати його як слід, – подумав Валерій і неохоче підвівся зі зручного крісла.

До приходу товариша непогано було б поставити на стіл бодай тарілку з бутербродами.

-Привіт! Дивлюся, чекаєш, – Денис, увійшовши, глянув на стіл й одразу ж поставив пакет з пінним.

-Чекаю, а як же ж, – поплескав товариша по плечу Валерій. – Ти мені ось що скажи, ти що, дійсно Лізу бачив у центрі? Мені здається, то не вона була, у подруги вона.

-Бачив, бачив, – кивнув Денис. – Я що, Лізу ніколи не бачив, щоб не впізнати? З ювелірки вийшла вона з пакетом і в машину сіла. Ти їй що, подарунок зробив якийсь? Задоволена йшла. Ніби, думаю, не працюєш зараз, а дружині подарунки робиш.

-Ееее… Ні, – оторопіло промимрив Валерій. Десь усередині заворушилося незнайоме досі почуття. – А що це за машина?

-Та я не дивився особливо, – відповів Денис.

Валерій задумливо сьорбнув пінне. Невже в дружини хтось з’явився, і замість посиденьок у подруги, вона зараз десь з якимось гарним незнайомцем? Картинка була настільки яскравою, що хлопець навіть похитав головою.

Денис здивовано глянув на друга. Зазвичай, той не виглядав таким стурбованим.

-Зараз, постривай, я дзвінок один зроблю… – Валерій дістав з кишені телефон. – Алло, привіт, Лізо… Я чого дзвоню… А де у нас склянки великі? Бо Денис прийшов, а я знайти не можу. Зрозуміло… А ти зараз де, я щось Наталку не чую. О, Наталко, привіт! Та ні, нічого. Тобі від Дениса привіт…

-Ну що? – не витримав Денис, тільки-но Валерій поклав слухавку.

-Та нормально все, вона в Наталки. Слухавку їй дала, щоб зі мною привітатись. Впізнав ти, кажеш, її…

…Того вечора Ліза прийшла додому аж за північ, коли Денис уже пішов.

-Як посиділи? – запитав її Валерій.

-Та чудово, – поцілувала чоловіка дівчина. – Побалакали гарненько, потім обновки її приміряли. Вона мене ще в клуб кликала, але я без тебе не пішла…

Валерій посміхнувся. Йому навіть стало соромно, що він подумав про Лізу щось погане. Ну, подумаєш, посиділи з подругою. А Денис уже понавигадував собі.

Вранці сніданок завжди готував Валерій. Вся справа в тому, що дружина дуже втомлювалася на роботі, а Валерій поки що шукав роботу, і тому в нього було набагато більше вільного часу. Йому приносило задоволення готувати вранці для своєї коханої. Поки Ліза спала, він швидко посмажив яєчню і зварив каву. Залишилося тільки подати все це дружині в ліжко.

-Лізонько, прокидайся, – весело відчинив двері у спальню Валерій.

Дружина вже прокинулася і сиділа на ліжку.

-Сніданок! Дякую, коханий… – усміхнулася Ліза. – Став сюди тацю. Аромат чарівний – ти готуєш найкращі сніданки на світі. Ще б на роботу влаштувався – ціни б тобі не було.

Валерій невдоволено стиснув губи. Знову вона починає про цю роботу. Подумаєш, півроку мужик сидить удома – грошей на все вистачає. Тим більше, що він не просто сидить, а шукає.

-Ну ти що, знову? Нормально ж живемо, житло своє… – почав Валерій і тут він глянув на шию дружини.

На ній красувався невеликий червоний кулон у формі серця. Ліза зовсім точно не мала такої прикраси до вчорашнього вечора.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩