Катя зайшла в магазин по продукти, як раптом зустріла сусідку свого батька. – Доброго дня, Катю. А я вже телефонувати хотіла, але номера твого не мала. Але напевно ви вже все знаєте, – сусідка Наталія Ігорівна загадково посміхнулася. – Здрастуйте, тітка Наталя. А що ми маємо знати? Та не тягніть ви! Що сталося?! – захвилювалася Катя. – Тато твій, Катю, одружується! А на кому знаєш? Краще тобі від нього це почути, – єхидно сказала сусідка. Катя здивовано подивилася на Наталю Ігорівну, нічого не розуміючи

 

-Доброго дня, Катя. А я ось зателефонувати вам хотіла. Та телефону ні твого, ні Дмитра у мене немає. Але напевно ви вже все знаєте, – сусідка Наталія Ігорівна посміхнулася загадково, в передчутті розповіді.

Наталя Ігорівна була сусідкою літнього батька Катерини. Її квартира була поверхом вище. Катя останнім часом рідко до нього їздила. Діти, проблеми, сімейні негаразди, недуги… Все якось одразу навалилося. Спілкувалися більше телефоном, та й то останнім часом рідко. Катя навіть раділа. Не дзвонить часто, значить у нього все добре і слава Богу.

-Здрастуйте, тітка Наталя. А що ми маємо знати? Та не тягніть ви! Що сталося?! – захвилювалася Катя.

-Тато твій, Катю, одружується! Ага! А на кому знаєш? На сусідці нашій, Світлані! 

…Батькові Катерини, Денису Петровичу, майже сімдесят. І майже все своє свідоме життя він прожив із її матір’ю. Жили вони душу в душу понад сорок років. Але буквально чотири роки Ірини Леонідівни, несподівано не стало.

Денису Петровичу було важко. Здавалося, у нього забрали душу. Катя з чоловіком та дітьми, як могли підтримували його. Приїжджали, купували продукти, дзвонили, зрештою.

Але переїхати до нього не могли. Квартира батька була хоч і трикімнатна, але поміститися там їм усім – Денису Петровичу, Каті з чоловіком та їхнім двом дітям, було нереально.

По сусідству з батьком жила самотня жінка, вдова, Світлана. Вони були знайомі давно, коли ще була жива мати Каті і з тих пір добре спілкувалися. Часто, по-сусідськи, Світлана заходила до них попити чайку та поскаржитися на своє життя – буття. Після того, як не стало чоловіка, її син із невісткою та двома доньками школярками переїхали до неї. І спочатку все було б нічого. І їй не так нудно і рідні люди поряд, але поступово життя її перетворилося на суцільне пережиття.

– Сил немає, Ірино … Одні сварки у нас в будинку. Добре Сергій цього не бачить. Невістка моя з норовом таким виявилася, що ой-ой-ой… Слова їй не скажи. А дівчатка… Старша онука підростає і характером вся в маму. Теж почала на мене сваритися, уявляєш? А син мій, тихоня, мовчить, їм не суперечить. Так і живемо. А що робити? На вулицю їх не виставиш. Син хорошу роботу втратив, вони іпотеку тоді хотіли взяти. Добре не вляпалися… На орендованій квартирі довго жили, а тут Сергія не стало, я їх і покликала до себе. На свою голову… – часто скаржилася Світлана матері Каті. Та співчутливо зітхала і наливала їй філіжанку чаю. 

Якось, вже після того, як не стало мами, Катя, приїхавши вкотре до батька, зустріла на сходах заплакану сусідку Світлану. І її раптом осяяла, як їй здалася, геніальна думка!

-Тітко Світлано, а що, якщо вам до тата мого переїхати, га? Хоча б тимчасово. Він один зараз, йому потрібна допомога, а я, самі бачите – часу не маю. А так і вам непогано і мені добре – за батьком догляд буде. Вам і робити особливо нічого не потрібно. Так, супчик зварити та по господарству трохи допомогти. Тут найголовніше для нього, щоб хтось поряд був. Тяжко йому зараз, ну ви розумієте… Якщо я вас образила своєю пропозицією, ви вибачте… – зніяковіла Катя, побачивши, що сусідка забарилася. А та раптом рішуче відповіла.

-А чому б і ні? А погоджуся я на твою пропозицію, Катрусю. Втомилася я щось від своїх. До сліз геть доводять. А не піде справа, тож назад не пізно переїхати. Двері поруч. – усміхнулася вона.

На тому й вирішили. Світлана, не довго думаючи, переїхала до Дениса Петровича. Катя спочатку приїжджала частіше, доглядалася, переживала .. Все-таки чужа людина в будинку. Але потім заспокоїлася. Батько повеселішав, а в хаті стало знову пахнути пирогами та чистотою. Як за мами. І Катя почала їздити все рідше і рідше, до того ж і справ останнім часом навалилося.

…Одружується з тіткою Світланою? Ви нічого не плутаєте? – вона здивовано подивилася на Наталю Ігорівну.

-Так Катю! Одружується та ще у весільну подорож зібралися! Закордон! – казала сусідка, зрадівши, що зустріла Катю. – Ти їдь, розберися, Катрусю, дуже вже Світлана його в оборот взяла…

Катя, поговоривши увечері з чоловіком, наступного дня зібралася до батька. Саме вихідний випав на цей день. Купила тортик, причепурилася і вирушила в дорогу. Двері їй відчинила Світлана. У симпатичному халатику і в чудовому настрої вона чудово виглядала і зовсім не зніяковіла, побачивши Катю.

-Денечко, сонечко, а хто до нас приїхав! – Защебетала вона, по-господарськи запрошуючи Катю в кімнату. Батько підвівся з крісла і попрямував до неї. Високий, посвіжілий і, як вона відзначила про себе, як якийсь чужий.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩