Ігнат завжди сnішить, коли його кличе дружина. Він, як справжній тюхтій, біжuть масажуватu їй ноrи, дмухатu на чай чи насиnати nоїсти. Сама ж Ірина не може. Навіщо їй тоді чоловік nотрібний?

 

Ігнат, мій молодший брат, завжди був тюхтієм. Чоловік з нього такий собі. Він наврядчи зможе дати здачі фізично. За нього завжди заступалася я. Навіть в дорослому віці, не рідко приходила cвApuтucя з його начальством чи, навіть, т0вkтu комусь пику.

Заступилися за Ігната і в тій ситуації. Прийшов до мене на поріг в час ночі. Весь в сльозах, кинувся мені на груди. Плакав та благав допомогти. Від нього пішла дружина. Знайшла собі якогось багато татуся, винесла з дому все коштовне й поїхала в інше місто. Дітей кинула на мого брата. Заощадження зникли разом з дружиною.

  • Пішли в поліцію.
  • Ні! – Завищав брат. – Я кохаю її! Це ж моя Іринка! Вона найкраща жінка в світі! Не можна так вчиняти з нею! Вона не заслуговує на таке!
  • А ти заслуговуєш?! – Гаркнула я.
  • Чому ти кричиш? – І знову заревів.

Я закотила очі до стелі. Посиділа, почухала потилицю, поки брат плакав. Думала, як то його краще зробити? В голову один за одним лізли спогади про «Іринку».

Згадалося, як я приїхала в гості. Здається, то була п’ятниця. Телевізор ревів. Нічого не чути, окрім голосів акторів. Іринка дивилася якийсь індійський серіал. Зустрів мене Ігнат. Одягнений в фартух… Він широко посміхався.

  • Я котлеток насмажив. Курочка ще печеться. Двадцять хвилин і буде готова. Ти проходь на кухню. Я чаю заварив. Ось там тортик лежить. Бери нарізай. Я сам пік! – З гордістю промовив Ігнат. – Почекай трішки хвилин. Я хутко прання вивішу і прибіжу до тебе.

Іринка навіть не вийшла. Телевізор продовжив кричати. Ми просиділи на кухні до вечора. Ігнат постійно бігав біля плити.
Нарешті, о дев’ятій вечора, на кухні з’явилася Вона. Принцеса-білоручка обвела нас здивованим поглядом.

  • Ти давно тут?
  • З ранку. – Коротко відповіла.
  • Так давно! Не чула, як ти прийшла. Зайнята була. – Дівчина позіхнула. – Як же я втомилася. Ти собі навіть не уявляєш.

Клянусь Господом Богом, в мене почала сіпатися брова. Ще б трішки і я послала б її під три чорти!

  • Я знаю, люба! – Проспівав Ігнат писклявим голосом. – Ти цілий день, наче білка в колесі! Бігаєш, крутишся, працюєш і в день, і в ніч!

«Що за цирк? Він же не серйозно?» – думала я, а брова сіпалася сильніше.

  • Йди я поцілую твої золоті ручки, кохана! Навіть не знаю, що б я робив без тебе! Давно пропав би! – Брат кинувся цілувати Ірі руки. Вона лише відмахувалася від нього.
  • Ну, все! Досить! Що ти приготував? Давай насипай!

Варто казати, що посуд мив брат? І постіль мені стелив теж він? Ні, не варто?

А ще був цікавий випадок в кафе. Ми вийшли в трьох на прогулянку. Іра загорілася спробувати нове какао. То був особливий рецепт, лише для зимових свят. Коли принесли замовлення, Іринка задерла носа і пихато промовила:

  • Воно гаряче! Подмухай!

Як ви думаєте, що було далі? Брат вихопив з її рук чашку та почав дмухати на какао. Він грався з ним двадцять хвилин.

  • Все! Досить!
  • Добре, кохана.

Його покірність мене виводила з себе. Ну, як можна бути таким каблуком? За що мені такий брат? Господи, де ж ми з мамою припустилися помилки в виховані? Ростили справжнього чоловіка, а виріс Ігнат!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩