— Здрастуйте, — сказав шестирічний Тоша, — я хочу в бібліотеку записатися. Бабуся-бібліотекарка уважно оглянула хлопчика, а потім весело усміхнулася: — Невже сам Смирнов прийшов! Особисто! Тоша дуже здивувався, адже його прізвище було Смирнов. — Ти чого злякався? — продовжувала ласкаво посміхатися бібліотекарка.

— Кажеш-хочеш до бібліотеки записатися? — Так, — з сумішшю страху і розгубленості пробурмотів хлопчик.- А ти знаєш, що тут документи потрібні? — Так. Тато свій паспорт мені в телефон сфоткал. Я дуже люблю читати.

— Дізнаюся Смирнова. Напевно вже рік як читаєш? — Два роки. — «Три мушкетери» вже прочитав? — Прочитав… — хлопчик nродовжував дивуватися… Додому Тошка летів щасливий, в обнімку з книгою «Двадцять років потому». — Тату! — закричав він, ледь влетівши додому.

— В бібліотеці справжня чарівниця працює! Все про всіх знає: і що наше прізвище Смирнов, і що у мене є «Три мушкетери»… — Чарівниця, значить? А як її звуть? — Я не запитав, — уперся в підлогу хлопчик. — Вона маленька? — Так. — У великих окулярах? — Так! Тато, ти що, теж чарівник?

Тато посміхнувся синові, потім про щось задумався. Піднявся, взяв тому «Три мушкетери» і став збиратися. — Ти куди? — Борги віддавати. Хоч він і старий, але повернути все одно необхідно… Через півтори години мама відправила сина за батьком до бібліотеки. Коли він зайшов туди, то почув, як батько весело перемовляється з бабусею-бібліотекаркою. — О, Антон Сергійович знову прийшов! — вигукнула старенька.

— Точна копія батька! Ось, тримай, свою книжку, — вона простягнула хлопчикові всю ту ж книгу «Три мушкетери». — Її вже давно списали. А твій папка молодчина! Пам’ятає про борrи. І тато з бібліотекаркою весело засміялися. Чого вони сміялися, Тоша так і не зрозумів.

КІНЕЦЬ.