Ганна взяла відпустку, зібралася і вирушила до сестри в місто. Вони не бачились майже тридцять років. Ганна зайшла в будинок і піднялася на шостий поверх. Вона підійшла до потрібної квартири і подзвонила у двері. Відчинила якась незнайома молода жінка. – Проходьте! – раптом сказала незнайомка. Ганна здивовано зайшла в квартиру. – Це що ж Віра у квартирі на кількох господарів живе, чи що? – подумала вона. Вони зайшли у одну з кімнат. На ліжку лежала якась старенька жінка. Ганна підійшла ближче і не повірила своїм очам

 

Поїзд віз її в Київ. Вперше в житті Ганна їде туди, а їй уже п’ятдесят років. Їде до старшої сестри Віри.

Перед очима картинки з дитинства, як вони з сестрою бігають по своєму рідному селі. Різниця у віці тільки два роки. Були вони не просто сестрами, а й подругами «не розлий вода».

Потім пішли до школи. Чим старші вони ставали, тим рідше вони були разом. Ні, вони любили вони одна одну, як і раніше. Ось тільки Віра була дорослішою і дуже гарною…

Після восьмого класу спочатку старша сестра вступила в технікум у місті, яке було поряд із селом. Через два роки й Ганна теж пішла вчитися туди ж. І тут різниця між ними стала величезною.

Віра була зіркою того технікуму, всі хлопці бігали за нею. Ганна ж була скромною і тихою.

Після закінчення старшою сестрою технікуму доріжки їх розійшлися назавжди.

Віра вирушила жити в Київ. Як тільки не вмовляли батьки її відмовитися від цієї ідеї – не допомогло. Виїхала старша дочка…

Кликала вона і Ганну з собою після технікуму, але не поїхала вона. Закохалася у хлопця зі свого села, вийшла заміж. Тепер у них троє дорослих дітей і вже троє онуків.

А Віра за тридцять два роки так і жодного разу і не зʼявилася у рідному селі. Писала листи, потім дзвонила. Хвалилася своїм розкішним і щасливим життям. Іноді подарунки надсилала.

І ось тиждень тому Віра раптом подзвонила і сказала, що скоро її не стане, у неї залишився рік…

От і взяла Ганна відпустку, зібралася і вирушила до сестри в Київ.

Київ її здивував. Таксист довіз її до гарного багатоповерхового будинку. Взяв триста гривень:

-Ого як дорого, – майнула думка. – І як тут люди живуть?

Вона підійшла до ліфта, натиснула кнопку. Він одразу підʼїхав.

Ганна вийшла на шостому поверсі. Там було чисто, красиво.

Вона підійшла до потрібної квартири і натиснула кнопку дзвінка. Двері відчинила якась незнайома молода жінка.

Ганна уважно придивилася до неї.

-Та ні, це не сестра, – вирішила вона.

-Проходьте! – раптом сказала незнайомка.

-Три кімнати величезні і кухня! – майнула думка у Ганни. – Це що ж Віра у квартирі на трьох господарів живе, чи що?

Вони зайшли у одну з кімнат. На ліжку лежала жінка похилого віку. Ганна підійшла ближче і не повірила своїм очам.

-Віра – це ти?

-Привіт, Ганна! – жінка заплакала. – Не впізнала мене? Слаба я стала, скоро зовсім не стане мене.

Молодша сестра сіла біля неї на ліжко:

-Сестричко, що ж це з тобою?

Довго вони плакали, обнявшись.
-Ой, досить плакати! – нарешті сказала Ганна. – Тут тобі стільки гостинців прислали, – вона озирнулася. – Ця квартира у тебе на скільки господарів?

-Ганно, це моя квартира…

-А ця, хто? – сестра невизначено вказала рукою кудись у бік вхідних дверей.

-Це моя помічниця. Одній важко впоратися.

-А чоловік? – продовжувала розпитувати Ганна.

-З останнім ми вже чотири роки, як розлучилися.

-А що в тебе їх було декілька?

-Офіційно три. Останній ось цю квартиру залишив.

-Віро, а можна твою помічницю додому відправити? Я вже якось сама за тобою подоглядаю.

-Оксано! – неголосно гукнула жінка.

Проте помічниця одразу з’явилася.

-Слухаю вас!

-Ти сьогодні відпочивай! Ми з сестрою удвох побудемо.

-Добре! – відповіла та. – Якщо що, дзвоніть! Я одразу прийду.

Вона зібралася й пішла.

-Тобі тут мама трав надіслала. Зараз заварю.

Ганна попрямувала на кухню, швидко розібралася, що як вмикається. Заварила чай.

Повернулась до сестри:

-Віро, ти встаєш?

-Ледь-ледь. Оксана мені допомагає.

-Давай, вставай! – сказала молодша сестра. – Досить лежати! Ходімо чай пити! Наш сільський.

Допомогла старшій сестрі піднятися та дійти до кухні.

Сіли сестри за стіл:

-Ганно, – кивнула господиня на холодильник. – Дістань. Там ігристе хороше. За зустріч.

-Ні, я привезла нашої сільської. Ось її і будемо. І смаколиків я також привезла.

Вони сіли і довго розмовляли. За тридцять років стільки новин в обох.

Віра аж забула, що слаба.

Першою знову схаменулась Ганна:

-Все досить! Лягай!

-Ой, Ганнусю, мені так добре давно не було!

…Наступного ранку, ледь господиня розплющила очі, сестра підійшла:

-Як почуваєшся, сестро?

-Та так, ще не зовсім погано…

-Вставай! Я там кашку приготувала.

-А мені можна? – засумнівалася Віра.

-Вчора можна було, а сьогодні про кашку питаєш.

-Ой, Ганно!

-Що ти ойкаєш? У тебе ім’я Віра. Значить, маєш вірити, що одужаєш.

-Мабуть, уже ні, – раптом засміялася жінка. – А мене тут Веронікою називають.

-Гаразд, давай, допоможу встати.

За сніданком молодша сестра сказала:

-Віра, ось що я надумала. Збирайся, поїдемо назад до нас у село.

-Ти, що, Ганно?! – сказала та. – Я не доїду.

-Доїдеш! Куди ти подінешся? Тут не так вже й довго їхати.

-Ганно, а так хочеться перед… Перед тим, як не стане мене, побути кілька днів у селі, маму з татом побачити.

І тут молодша заявила:

-Ні, сестро, ти назавжди в село поїдеш. Рано тобі ще в засвіти збиратися.

Довго і задумливо дивилася жінка, кудись у вікно і нарешті захоплено промовила:

-Ганно, а може й правда…

-Не може, а точно. Я подивилась у тебе в холодильнику… Якісь баночки, коробочки. Зараз усе викину. У вас тут є ринок?

-Так, недалеко.

-Ось піду і куплю, що треба, – рішуче заявила Ганна.

-Так можна по телефону замовити.

-Ні, краще я сама.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩