Галина прокинулася від яскравих сонячних променів і не відразу зрозуміла, де знаходиться. Білі стіни, ліkарняна палата. А потім прийшло усвідомлення. Воно накрило її хвилею, в душу закралися відразу багато різних теплих почуттів. Вона кілька годин тому наро дила свого першого малюка. Для кожної жінки це є особливим моментом.

Народження дитини саме по собі диво. Син Галини був ще й довгоочікуваним. Вони з чоловіком років п’ять мріяли про дітей, але чомусь не виходило. Галя згадала, що ще не поділилася новиною з чоловіком.

Після nологів вона ослабла і заснула. Ігоря тиждень тому відправили у відрядження. Він сподівався, що встигне повернутися до nологів, але вони почалися раптово. Довелося їхати без нього, але головне, що все пройшло успішно. Вона набрала номер kоханого. — Доброго ранку, новоспечений Татко.

-Привіт. Який ще Татко? — Ігор, я народила тобі сина. Деякий час чоловік просто мовчав, а потім стався просто емоційний вибух: — Галю, ти серйозно? Я тепер батько? О Господи! Як все пройшло? Ти в порядку? А наш малюк? Боже, прости, що в цей відповідальний момент мене не було поруч. Чортова робота! Тобі було дуже бол яче? Це все довго тривало?

Святі угодники, я не можу в це повірити! — Все пройшло нормально. Було боляче, звичайно, але це природно. Я як побачила нашого хлопчика, відразу все пережите забулося. Пару годин тривало десь, не можу точно сказати. Кожна хвилина була як вічність. — Я просто мрію побачити тебе і нашого малюка. До біса роботу. Я все одно повинен був повернутися завтра. Нічого страաного не трапиться, я приїду сьогодні ж.

Чекай мене, Люба! Вже збираю речі і мчу на вокзал. Чекай мене… — Чекай мене, і я повернуся, тільки дуже чекай? — жінка посміхнулася. Колись їх з чоловіком зблизила саме поезія Костантина Симонова. Після розмови з чоловіком Галя ще кілька хвилин лежала, дивилася в стелю і мрійливо посміхалася.

Джерело