Ну як тут не перестати вірити у кохання? Мене звати Женя, мені 28 років. Пора би вже одружитися, але якось не щастить мені. Не знайшов я ще ту єдину. Живу сам, маю квартиру та авто, хорошу роботу. Дякую за це своїм батькам. Шукаю добру, чуйну, красиву дівчину, ну і гарну хазяйку, звичайно.

Я працюю лікарем-травматологом. Пацієнтів буває за день багато. Ось в січні до мене на прийом потрапила Аліна. Вона виходила зі свого гуртожитку, послизнулася й зламала ногу. Перелом був не складний. Я призначив лікування. Дівчина мені сподобалася, ми обмінялися номерами телефону.  А після того, як їй зняли гіпс ми пішли на наше перше побачення.

Почали спілкуватися, сходили у кіно та ресторан. Листувалися у соціальній мережі. Вона мені з кожним днем подобалася все більше й більше.  Я відчув, що мої почуття лише розгораються.

Через місяць наших побачень, Аліна вперше у мене заночувала. Я був невимовно щасливий. Вже думав, яку каблучку їй подарувати. Аліна пішла додому, а ввечері написала мені ось таке повідомлення:

Котику, а ти подаруєш мені 13-й айфон? Ти ж мене кохаєш?

Я був вражений такій наглості. Ну якби просто смартфон. Та  мій ноутбук дешевший в два рази! Я хронічно не переношу любительок халяви. Як я міг помилитися? Яка буде з неї дружина?-Ніяка. Я перервав спілкування. Краще вже бути самому, ніж працювати , щоб задовільнити чужі забаганки.

КІНЕЦЬ.