З Іриною ми познайомились в дуже незвичному місці, а саме біля пологового будинку. У мого найкращого друга народився син та ми з дружною компанією прийшли його привітати. Нас важко було не помітити, адже ми прихопили з собою величезну кількість надутих гелієм повітряних кульок та голосно сміялися, крім того, поряд стояв блакитний лімузин з написом: “Їду за сином” замість номерних знаків.

Зовсім неподалік від нас сиділа молода жінка з немовлям на руках, було видно, що вона чимось дуже засмучена. Я підійшов до неї, запропонував приєднатися до нас, ми якраз відкорковували шампанське.

Жінка опустила голову та сказала, що вона не може розділити з нами нашу радість, адже годину тому отримала звістку що не стало її чоловіка.

Я не знав що сказати та так і залишився стояти з пластиковим стаканчиком у руці. Що в такому випадку кажуть, я не знав, тому висловив своє співчуття та повернувся до друзів.

Ми знову зустрілися з Іриною. біля дитячої поліклініки. Тоді друг попросив мене підвезти їх з дружиною та маленьким сином. У Матвійчика якраз було плановий огляд у педіатра. Ірина теж прийшла з донечкою на черговий огляд. Ми зустрілися поглядами та привіталися.

Я був радий нашій зустрічі та вирішив не втрачати можливості знову поспілкуватися з нею та запитав чи не потрібна їй моя допомога. Ірина здивовано поглянула на мене, трішки подумала та сказала, що я можу підвезти їх з донечкою додому, бо таксі вона ще не встигла викликати.

Я з великим задоволенням підвіз їх додому, разом з нами їхали друг з дружиною та сином, вони розговорилися потоваришували та навіть вирішили, що в майбутньому стануть сватами. Жартома почали планувати весілля. Я запам’ятав адресу Ірини та запитав чи можна я інколи приїжджатиму та допомагатиму їм. Ірина погодилась, ми обмінялися телефонами та я повіз друга з дружиною та синочком додому.

Я зовсім не чув що вони мені говорили, мої думки залишилися разом з Іриною та я став планувати нашу наступну зустріч. Приїхавши додому я зателефонував Ірині та запитав коли можна приїхати та яка допомога потрібна.

І з того часу я все частіше та частіше почав навідуватися до Ірини з донечкою. Мені з ними було так добре та затишно. Друзі відговорювали мене від спілкування з Іриною, мовляв, навіщо вона тобі, адже ти ще молодий, тобі ще гуляти та гуляти, крім того, у тебе можуть бути й власні діти, а ти з чужою вовтузишся. Та я їх зовсім не слухав, а робив так, як зручно мені.

Тепер я не уявляю свого життя без Ірини та її маленької донечки.

КІНЕЦЬ.