Я все життя працював медбратом, мені не в новинку доглядати старших людей, але такого важкого пацієнта у мене ніколи не було.

Жінка вже стара, 88 років і три роки тому її збила машина, тож вона отримала травму хребта. І це не просто одна з моїх пацієнтів, це моя теща.

Пів року вона провела в лікарні, а потім по трохи прийшла до себе, почала потрохи ходити, чим здивувала багатьох лікарів і знайомих.

Період у лікарні був для мене особливо тяжким, але це історія для іншого разу, бо таку гущу емоцій не вмістиш в одне.

Моя дружина померла 5 років тому, тож догляд за її матір’ю ліг саме на мене. Ми живемо у сусідніх квартирах, тому я завжди поруч, коли вона потребує допомоги. Часом буває важко, але те, що вона знову ходить, набагато полегшило нашу ситуацію.

Я допомагаю їй по дому, воджу до магазину і назад. Часом навіть допомагаю вмиватись, коли вона себе погано почуває. Наймаю прибиральницю, щоб підтримувати дім у чистоті. Загалом, робою все необхідне, щоб вона була щаслива.

Нещодавно їй довелось знову здавати аналізи, щоб перевірити стан здоров’я. Зокрема її відправили на МРТ. Лікар розпитував мене про її звичну поведінку і показав знімок. Виявилось, що у тещі неодноразово ставались мікро-інсульти, тож частина її мозку пошкоджена.

Лікар щиро дивувався, що попри вік і травми, вона може виконувати елементарні дії і розмовляти. У її випадку це рідкість.

Я знаю, що повинен її жаліти, але кожного разу, коли приходжу до неї, знаю, що почую нарікання. Часто жаліється, що я не дбаю про неї, що доньку її загубив і ще багато інших, про які мені зовсім не хочеться розповідати. А нещодавно взагалі звинуватила мене у неймовірному:

• Це ти винен у моїй травмі. Чому ти не забрав мене з поліклініки? Я могла б бути здоровою.

Думаю варто сказати, що теща ніколи не повідомляла про свої плани, і звички просити про щось у неї не було. Вона просто ставила мене перед фактом, коли їй було щось потрібно. Того дня, коли її збила машина, вона зателефонувала мені посеред робочого дня, щоб я відвіз її додому.

Зараз, травма спини взагалі не дає про себе знати. Її слабкість і хворобливість виключно через старість. І хоч як я намагався їй все це пояснити, вона не хоче мене слухати. Продовжує кричати:

• Що я поганого для тебе зробила? За що ти мене так ненавидиш? Дружину свою загубив, а тепер і мене позбутись хочеш?

Я не раз ловив себе на думці, що хочеться кинути якийсь посуд об стіну, від її невдячності. Натомість просто виходжу з квартири, поки не наробив зайвого. Знаю, що вона мені не чужа людина, коли ми з її донькою одружились, то часто навідувались у гості до тещі. Вона була до мене доброю.

Але куди тільки поділась її доброта. Мені шкода, що вона зовсім одна залишилась, а мені допомагати стає все важче. Добре, хоч сусіди навідуються до неї, розраджують. Не знаю, чи на довго мене ще вистачить.

КІНЕЦЬ.