Мені соромно, але я й не шкодую ні про що! Мені справді одночасно і не приємно, що я збрехала власному сину, точніше я не брехала, а просто приховала те, що знаю. В той же час я й не дуже шкодую про це. Однак певний осад в душі моїй не дає мені спокою час від часу.

Я щаслива мама та бабуся. У мене є двоє дітей і двоє онуків. Мій син ще з дитячого садочка говорив мені одну й ту саму фразу:
– Як виросту – одружуся лише на Лідочці.

З мамою Лідочки ми разом лежали в пологовому, жили у сусідніх дев’ятиповерхівках. А потім діти разом ходили до садочка, до школи та й взагалі, ми навіть дачі придбали поряд.

Ми всі ці роки знали, що будемо родиною. Міцною та щасливою.

Коли наші діти поїхали на навчання до обласного центру, ми готувалися до весілля. Планували з свахою кожну дрібницю. Грошей багато у нас не було, але організувати все зі смаком ми могли.

Коли діти приїхали на вихідні додому, то сказали нам точну дату, коли планують весілля. Це мало бути через півроку.

Мій син і Лідочка дуже любили один одного, вони були створені, щоб бути все життя разом. Розуміли з пів погляду те, що інший з них хоче сказати. Чесно кажучи, я думала, що таке кохання лише в книжках існує.

Через два місяці я прийшла до своїх майбутніх сватів і побачила те, що не повинна була бачити. Двері були відчинені, то ж я увійшла без стуку. З кімнати доносився плач Лідочки.

Я увійшла і побачила, що вона лежить на ліжку і гірко плаче, скрутившись в позу ембріона. А її батьки капали собі в стакани з водою чи то валеріану, чи то корвалол, – не знаю.

Виявилося, що це був перший раз, коли мого сина не відпустили з підробітку додому на вихідні і Лідочка їхала в потязі сама. До неї підійшли два чоловіки, затягнули до туалету та….

А шокувало мене зовсім інше. Вона не знала від кого вона вагітна. Чи від мого сина, чи від цих покидьків.

Бідолашна  не знала що сказати моєму сину. Вона про весілля й взагалі думати не хотіла. Тоді я сказала усім заспокоїтися.

Присіла біля дитини, витерла її сльози і сказала:

– Доню ,ми тебе любимо, ти наша невістка. Син мій тебе також любить. Ви створені один для одного. Весілля буде і крапка! Про цей випадок не смійте нікому казати, особливо моєму сину. Це наша таємниця. А дитина, чия б вона не була – наша!

Ми таки зіграли весілля, син мій був щасливий, що невдовзі стане батьком, а от Лідочка ще більше двох років мовчала і лила сльози. Коли завагітніла другою дитиною, якось все забулося і втихомирилося.

А першого онука ми з чоловіком любимо, як рідного. Хоча чоловік мій й нічого не підозрює, та й я йому не скажу.

КІНЕЦЬ.