Рубрика: Людина
— Дивись, мамо, ось це дідусева дружина Раїса, а це його донька Наталя. Правда, вони красиві? Дідусь каже, що вони живуть десь далеко, так дідусь? – Катруся озирнулася на Петровича, а він важко зітхнув і кивнув. — Що ж вони до Вас не приїжджають, Петровичу? Чи ви посварилися? – запитала я. — Ні, що ти, – замахав старий, – Я їх дуже люблю. Вони живуть за кордоном. У моєї Раєчки спина все боліла, от разом із донькою і поїхала. Там і клімат кращий, і лікування
Раніше ми жили разом із моїми батьками в старому будинку в межах обласного міста. А півроку тому, батьки вирішили купили однокімнатну квартиру на околиці міста, а решту виручених грошей віддати […]
От для кого ти, Оксано, все це пристарала? Дітей у тебе ж немає. Ти б моїм дівчатам допомогла, не чужі вони тобі, а племінниці рідні, – каже Галина, і пропонує, щоб я її старшу доньку з чоловіком після весілля в свій будинок впустила. Від цієї пропозиції я навідріз відмовилася. Я сама ще не встигла пожити, мені лише 50 років, і у мене нарешті з’явився власний дім. Я не впевнена, що мені зараз треба впускати туди кого-небудь, навіть якщо мова йде про племінницю рідну. Зовиця назвала мене невдячною, нагадала, як вони мене в свій час прийняли в свою родину, дали дах над головою, а я тепер маю можливість, і не хочу їм допомогти
– Ти диви, яка синьйора власною персоною до нас завітала! Що, приїхала позловтішатися? Забирайся звідси! – Галина вийшла з хати і стала так голосно кричати, що, здається, почули всі сусіди. […]
Не встигла Марія заспокоїтися, як з’явився в неї на порозі чоловік, який назвався знайомим її чоловіка. Як потім зрозуміла – це з тієї самої компанії. Про якийсь борг говорив, натякав, як би розрахуватися… Ось тоді Марія й наважилася виїхати, хоча після того як не стало чоловіка два роки минуло. Причому звільнилася з птахофабрики тихо, без зайвих розмов. Швидко знайшла хату в селі й купила на невеликі заощадження. Вважала, що їй просто пощастило. Грошей було мало, здебільшого та частина, що за батьківську квартиру з сестрою вигадали
Поруч з автостанцією красувався ларьок, підставивши дерев’яні боки яскравому сонцю. Промені були незвично гарячими, хоча ще тільки початок літа. — Ось спасибі, я миттю, – пообіцяла Марія водієві, і, наказавши […]
Я йду на вулицю, – сухо в дверях сказала свекруха. – Хліба я куплю! – Але ж ви нічого сьогодні не їли! Вам погано не стане? – Ні-ні, у мене щось ще зі вчора така важкість. Не можу їсти нічого!, – відповіла мені Ольга Дмитрівна і пішла в невідомому напрямку. Я ж прекрасно знала справжню причину тої “важкості”
– Я йду на вулицю, – сухо в дверях сказала свекруха. – Хліба я куплю! – Але ж ви нічого сьогодні не їли! Вам погано не стане? – Ні-ні, у […]
Коли батьків наших не стало, я хотіла їх хату відразу продати, хоча нас з їх будинком розділяє лише паркан, але сестра просила не спішити, сказала, що в неї інший план є. А, через деякий час, її донька розлучилася, її залишив чоловік і вона з дитиною до матері повернулася. Все б нічого було, та якось мені Ольга моя телефонує. – Хай моя донька в батьківській хаті з дитям трохи поживе, у нас місця не вистачає, а ти там за нею трішки, будь ласка, приглянь. Звісно, я пошкодувала родину, з усім погодилася. Та дарма я це зробила
Ми з моїм чоловіком Олегом купили хорошу земельну ділянку біля моїх мами й тата по-сусідству від них і з роками побудували там хату. Навіть розповідати не буду, чого нам це […]
Мені все здається, що невістка, яку нам привів син – це мій моторошний сон, від якогось я ось-ось прокинуся. Та де там! Ну хіба ми для такого “щастячка” синочка ростили? Вибір дружини нашого сина ми з чоловіком досі не можемо зрозуміти. Зовнішність звичайна, освіти немає, працює продавцем у супермаркеті. Її мати працює прибиральницею. Нам довелося запросити батьків невістки до себе у гості для знайомства. Батько прийшов уже веселенький, мати ж зображала з себе таку сучасну даму. Одягнені обидва, абияк, зате багато гонору. Я накрила стіл, а вони принесли пляшку червоного та торт. Але коли мова зайшла про весілля, обидва в один голос сказали, що треба замовляти найдорожчий ресторан, бо родичі не зрозуміють і засуджуватимуть
Мені все здається, що невістка, яку нам привів син – це мій моторошний сон, від якогось я ось-ось прокинуся. Та де там! Ну хіба ми для такого “щастячка” синочка ростили? […]
У квартирі моєї свекрухи живе троє котів. Вони всюди – на столах, на підвіконнях, у шафах. Їхня шерсть покриває кожен куточок квартири. Крім котів, є дві собаки. Вони великі, шумні й гавкають без перерви. А ще у неї на балконі – ціле куряче господарство: ціплята, які невідомо як взагалі виживають у міській квартирі. І не забуваймо про папугу, який іноді кричить так, що у вухах дзвенить, і, мабуть, знає більше “цікавих” слів, ніж будь-який підліток. – Оленко, якщо ми хочемо мамину квартиру все-таки колись мати собі, ти маєш ходити до неї. І сина нашого теж іноді водити. Я дивилася на нього і не могла повірити, що він це серйозно. – Ти що, жартуєш? – спитала я, ледь стримуючи роздратування. – Я знаю, що там неідеально, але це ж тимчасово. Вона сказала, що не перепише квартиру, якщо ви з сином до неї не будете приходити.
Андрій прийшов додому похмурий, навіть не привітався, як завжди. Він важко опустився на стілець біля кухонного столу, зітхнув і сказав: – Оленко, якщо ми хочемо мамину квартиру все-таки колись мати […]
Алло, ти знову до нас у гості з пустими руками?, – сказала я нескромно, бо сил моїх дивитися на це все вже не було. Невістка закинула сумку на стілець і посміхнулася. – А що я мала нести? У вас тут вже все є, ще й таке смачне! І тут я зрозуміла, що терпець мій уривається. Це вже не перший і навіть не десятий раз
– Алло, ти знову до нас у гості з пустими руками?, – сказала я нескромно, бо сил моїх дивитися на це все вже не було. Невістка закинула сумку на стілець […]
— Ох, Оленко, самі ми залишилися, та ще й із дитиною на шиї! – Любив голосити свекор, влаштувавшись за кухонним столом і спостерігаючи, як Олена готує вечерю. – А що, у нас сьогодні знову макарони? В Олени горіло все з середини від такого співчуття, але вона намагалася тримати себе в руках. — Та знову, – відповідала вона. – Тому що грошей у нас немає, а макарони поки що є! — Ну, значить, будемо виживати, – сумно констатував Андрій Петрович. – Макарони з маслом – цілком собі їжа. — Масла теж немає, – повідомляла Олена, спостерігаючи за реакцією свекра
— Шикуєш, Оленко?! Батон можна було дешевше взяти, курка теж на знижці буває… Та й простроченням гребувати не варто, у нашому-то становищі! – Свекор закінчив вивчення чека і, поправивши окуляри, […]
— Ви що, пропонуєте мені здати його в будинок для літніх людей? – накинулася вона на лікаря. — Ви зрозумійте, у спеціалізованому закладі йому буде краще! Я не наполягаю, просто кажу вам про те, які є шляхи надалі. Юля не збиралася нікуди здавати батька. Це він заплітав їй перед школою кіски і варив кашу, він вчив її розв’язувати рівняння і вчив із нею вірші. Він, червоніючи і ховаючи очі, пояснював їй про жіночі дні та прокладки
Звичайно, можна було й раніше помітити. Потім Юля багато разів ставила собі запитання: чи можна було щось змінити, якби вона почала раніше бити на сполох? Розумом розуміла, що ні, але […]