Рубрика: Людина
Я з відвислою щелепою застигла посеред власної кухні, немов зачарована, і дивилася, як моя свекруха Ніна Василівна варить борщ. А точніше, на те, що вона робить, і як вона це робить. Спочатку я намагалася переконати себе, що не бачу цього. Але кожен новий рух ложкою – в каструлю, в рот, знову в каструлю – вводив мене у повний ступор. На кухні панувала тиша, тільки булькала каструля, в якій плавали шматки буряка й капусти. У мене в голові не вкладалося: як можна так спокійно стояти у чужій кухні й робити подібне? Це ж моя кухня, моя каструля, моя родина буде це їсти! «Оленко, я ж тобі допоможу! Ти, бідненька, так багато працюєш, треба хоч раз добре погодувати моїх хлопців». Моїх хлопців. Чудово. Тобто, мій чоловік і наш син, виявляється, не мої, а її. Я швидко вилила той борщ у раковину, вимила каструлю й поставила її на полицю, щоб навіть не було натяку на те, що він існував
Я з відвислою щелепою застигла посеред власної кухні, немов зачарована, і дивилася, як моя свекруха Ніна Василівна варить борщ. А точніше, на те, що вона робить, і як вона це […]
– Василю, я більше так не можу. Ми з Діанкою тобі зовсім не потрібні. Навіщо цей фарс? Мої слова зависли в повітрі, а чоловік, не піднімаючи погляду від телефону, байдуже сказав: – А ти хочеш, щоб я що? Вдома сидів, як ти? У горлі стало сухо, а в середині стиснулося. Переді мною сидів батько моєї дитини, але це був чужий чоловік
– Василю, я більше так не можу. Ми з Діанкою тобі зовсім не потрібні. Навіщо цей фарс? Мої слова зависли в повітрі, а чоловік, не піднімаючи погляду від телефону, байдуже […]
Ти повинна приїхати на Різдво, у нас до тебе справа є, – заявила мені нещодавно донька по телефону. Сказала вона це таким беззаперечним тоном, що я не могла збагнути, що сталося, передумала вже всяку всячину з переляку. Я якраз в цьому році і не планувала їхати додому, на це є кілька причин, та дочка так наполягала, що я таки була змушена погодитися
– Ти повинна приїхати на Різдво, у нас до тебе справа є, – заявила мені нещодавно донька по телефону. Сказала вона це таким беззаперечним тоном, що я не могла збагнути, […]
Коли Ольга від мене до іншого пішла, в селі лише лінивий не пліткував про це. Мені було прикро, адже ми 20 років прожили у шлюбі, але дружина сама подала на розлучення. Я намагався змиритися з цим: багато працював у полі, збільшив своє господарство і менше ходив поміж людей. А через сім місяців Ольга з’явилася на порозі нашої хати, чим здивувала мене. Я тоді навіть не підозрював, що доведеться від неї почути
Я ніколи не був багатою людиною, народився та виріс в звичайному невеличкому селі, але жив спокійно. Мені вистачало того, що я мав: старий трактор, на якому працював у колгоспі, хату, […]
Ти що, тільки про гроші й думаєш?! Ми з тобою не на курорт приїхали!, – Степан вирвав з моїх рук список покупок і кинув його в сумку. Я відступила крок назад, намагаючись стримати занепокоєння. Він дивився на мене з таким поглядом, наче я була його ворогом. “І що ж ти хочеш?” – він знову глузував. – Щоб я ще більше грошей на тебе витрачав?”
– Ти що, тільки про гроші й думаєш?! Ми з тобою не на курорт приїхали!, – Степан вирвав з моїх рук список покупок і кинув його в сумку. Я відступила […]
Мамо, я думаю, що пора твою квартиру продавати, – заявила мені донька. Від почутого я аж присіла. – Як продавати? А де я житиму, як від вас повернуся? – питаю. – У тебе ж є спадковий будиночок в селі, ти спокійно можеш там жити. Ремонт ми тобі допоможемо зробити. Це було як грім серед ясного неба. Село… Я навіть не могла повірити своїм вухам. Моя квартира – це моє місце, моя свобода, моя незалежність. Я не могла уявити, як я залишу її і переїду в село
Після того, як не стало мого чоловіка, я залишилася сама в своїй двокімнатній квартирі. І тепер саме через цю квартиру я маю проблеми з донькою і зятем. Моя дочка Ірина […]
У нас заночувала свекруха. З ранку вбігає до спальні з криками: “Вставай! Ти бачила, що в тебе на кухні діється?” Я підскочила, в піжамі рвонула коридором, халат на ходу натягую, носом вожу – може, пригоріло що? Залітаю і бачу, що мої діти мирно сидять за столом, яєчню жують, чаєм запивають. Зовиця Віка завалилася без гостинця навіть на мою кухню і завела стару пісню: я ледарка і нікудишня мати. Ні, звичайно, в обличчя вона мені цього не каже, а лише натякає, заявляючи з зітханнями і охами: – Ні, Оленко, ніколи мені тебе не зрозуміти, як тобі спокійно спиться, коли в тебе не нагодовані діти бігають! А все тому, що я не готую вранці сніданок, та й взагалі не влаштовую з їди такого культу, як у них зі свекрухою прийнято. Поїли, не поїли – хіба це сенс життя? Хто захоче – знайде чи хотдога собі купить, благо гроші є на це і в чоловіка і у дітей. Діти підросли, мають свої смаки. Один хоче мюслі, інша сирок просить, третя взагалі з ранку від усього відмовляється, зате в садку уплітає за милу душу все, що лежить у тарілці, – виховательки з нянечкою не натішаться. І навіщо я пнуся?
Зовиця Віка завалилася без гостинця навіть на мою кухню і завела стару пісню: я ледарка і нікудишня мати. Ні, звичайно, в обличчя вона мені цього не каже, а лише натякає, […]
Свекруха розрулює і дрібні побутові проблеми своєї сестри, дорослої дієздатної жінки, у якої є вже доросла і дієздатна дочка. Саме мати Валиного чоловіка ухвалює рішення про великі покупки, їй раніше неначе лікарю показували і племінницю, яка захворіла, і онука сестри, у якого щось не так. Із серії: «Щось не так, але що – незрозуміло. Приїжджай терміново, подивися, що ти скажеш, те й зробимо»
— Радіти треба, – усміхається подруга у відповідь на скарги Валентини. – Інші не знають, куди й подітися від настирливої уваги свекрухи. Жартую, якщо що. Валентина справді не надто рада. […]
Я залишила напризволяще свою маму в той час, як вона потребувала догляду. Брат Павло, що живе в Америці багато років, мене засуджує, як і той, що живе у Вінниці. Але я не мала іншого вибору. Їм на відстані добре говорити. Вони не відчувають цього тягару. Так, вони надсилають гроші, але цього мало
Я залишила напризволяще свою маму в той час, як вона потребувала догляду. Брат Павло, що живе в Америці багато років, мене засуджує, як і той, що живе у Вінниці. Але […]
Все загострилося, коли в нашу сім’ю втрутилися зовнішні обставини. Телефонна розмова з двоюрідною сестрою пробудила в Світлани ревнощі та страх зради. А я, виснажений роботою та марними спробами повернути дружину до життя, зіткнувся з новим викликом – звинуваченнями в тому, чого не робив
Ми із дружиною Світланою живемо разом 12 років. Дітей у нас, на жаль, немає. Світлана дуже хотіла всиновити дитину з дитячого будинку, але я відмовився. Ми були молоді, я вірив, […]