Рубрика: Людина
У сім Юля навчилася мити підлогу і смажити яєчню. У вісім – сама збиралася до школи і готувала сніданок собі та батькові. А в десять була абсолютно самостійною одиницею, з чітко розписаним на день графіком занять і тренувань, і обов’язками, які вони ділили навпіл з батьком. Юлька прибирала вітальню і спальні, а за батьком залишалася кухня, кабінет і місця загального користування. Готували вони по черзі. Єдиним обов’язком, який Юлька відмовилася ділити з батьком, був догляд за котом
— Тату, я вдома! І я голодна! Юлька жбурнула рюкзак у кут, стягнула черевики, і проспівала: «Гей! Є ще тут хоч хтось, крім мене?» Товстий смугастий кіт з’явився з кухні, […]
Мені тридцять років, я заміжня і в мене є дитина. Моєю складністю є підтримка двох сімей: своїх батьків та сім’ї чоловіка. Ще у шкільні роки я почала заробляти, допомагаючи батькам. В інститут я вступила самостійно, але втратила стипендію та безкоштовне навчання через прогули занять з подругою. У 18 років я почала торгувати одягом на базарі, працюючи в будь-яку погоду і майже все, що заробляла, віддавала батькам. За два роки перейшла на офісну роботу, розуміючи, що без освіти мої можливості обмежені. Знову розпочавши навчання в університеті на платному відділенні, я одночасно працювала та підтримувала батьків, заощаджуючи на всьому, від одягу до транспорту. Зустрівши чудового парубка, я зіткнулася з його упередженням проти небагатих, що посилило мої комплекси через бідність свого будинку.
Мені тридцять років, я заміжня і в мене є дитина. Моєю складністю є підтримка двох сімей: своїх батьків та сім’ї чоловіка. Ще у шкільні роки я почала заробляти, допомагаючи батькам. […]
Настя розлучилася зі своїм коханим Михайлом. Дівчина дуже переживала. Михайло сказав, що вони надто поспішають і поїхав жити до своїх батьків… Пройшов якийсь час. Настя поспішала додому з роботи. Вона відкрила двері в під’їзд, зайшла в ліфт і натиснула кнопку свого поверху. Ліфт рушив. А коли його двері відчинилися, то Настя одразу ж побачила на сходовому майданчику… Михайла! – Привіт! – сказав він і простягнув їй квіти. Настя не любила букети, їй було шкода квіточок… – Це тобі, – додав хлопець. – Дякую, – здивовано сказала Настя. – А навіщо ти прийшов? Дівчина не розуміла, що відбувається
– Ірино Борисівно, я занедужала, – заявила Настя по телефону своїй начальниці. – О, Боже, Настю, тільки не це! Що з тобою? – начальниця була засмучена. – Температура невеличка, – […]
-Прибери за собою, що тебе не навчили свої лахи на місце складати? -А ти мені не вказуй, мій диван, коли захочу, приберу. Відсварювалась Надія. Коли Надія приїхала до Польщі, перші місяці були важкими
Надія завжди мріяла про краще життя для себе та своєї родини. Вона виросла в маленькому селі, де більшість людей працювали на землі, і її родина не була винятком. Батьки Надії, […]
Наші зустрічі стали своєрідним ритуалом. Вечорами, після довгого робочого дня, я часто заглядав до Оленки на кілька хвилин, і ці хвилини непомітно розтягувалися на години. Я сидів за столом, біля мене сиділа маленька Златка, і показувала свої іграшки. Та в один момент все зникло
– А що ти тепер збираєшся робити?, – запитала мене Оленка. Вона стояла переді мною, дивлячись прямо в очі, і я відчував, які важкі її слова. Її погляд був одночасно […]
Першою на собі примхи невістки в цікавому стані випробувала свекруха: не так посолено їжу, занадто довго займала санвузол, а Катерині по маленькому закортіло. Не так ходиш вранці. Ірина йшла на роботу до 10-ї, а Катя, яка вже звільнилася, спала до обіду, виправдовуючись тим, що уві сні її хоча б не нудить. До певного часу претензії стосувалися переважно матері чоловіка, висловлювала їх Катя теж наодинці. Ірина – людина неконфліктна, м’яка, намагалася згладжувати кути, входити в становище, терпіла, не загострювала, співчувала
Ірина з чоловіком поки що живуть разом. Хоча як разом… Як сусіди, заяву на розлучення вже подано, – каже Єлизавета про сім’ю своєї старшої сестри близькій подрузі. — А в […]
Олеся прийшла в гості до матері, зайшла в коридор. – Мамо, привіт! – гукнула вона. – Тут тобі квитанція за домашній телефон прийшла! Зроду таких сум не було. Наче ти закордон дзвонила. – Доню, та який закордон, – засміялася мати. Олеся роззулася і пройшла на кухню. Алла Дмитрівна почала накривати на стіл. – Доню, я зовсім забула! Зараз прийду, – раптом вигукнула жінка і пішла всередину квартири. Повернулася за хвилину, з якимось листочком у руках. – Доню! Я для тебе дещо маю! – сказала жінка і простягла листок доньці. Олеся взяла листок, переглянула його і ахнула від побаченого
– Мамо, квитанція за домашній телефон прийшла, – Олеся зайшла в коридор до своєї старенької матері і запитливо глянула на неї. – Сума понад сімсот гривень! Зроду таких сум не […]
Я відчинила двері до своєї квартири, зробила крок і відразу ледь не спіткнулася об щось. «Що це тут під ногами?» – подумки вигукнула я. Але вже наступної миті я зрозуміла, що до чого: – Мамо, ти тут? З кімнати визирнула моя мама. – Тобто коли я тобі квартиру подарувала, так «Мамо, ти найкраща!». А як матері дати притулок на ніч, яка втомилася після зміни – так «А що ти додому не поїхала?»
Я відчинила двері до своєї квартири, зробила крок і відразу ледь не спіткнулася об щось. «Що це тут під ногами?» – подумки вигукнула я. Але вже наступної миті я зрозуміла, […]
– Скажи мені, Дмитро, а тобі не соромно, що твоя дружина щоразу просить у нас, своїх батьків, гроші? Це ж так низько! Я вважаю, що якщо чоловік не в змозі забезпечити сім’ю, це неповноцінний чоловік!, – кинула я і вийшла з кухні, де запанувала тиша. Наступний мій прихід до дітей змінив, можна сказати, всю історію життя дочки. Тепер мені соромно за свої слова. Але, скоріш за все, вони стали вирішальними
– Ти коли-небудь думала, мамо, що гроші для тебе важливіші за моє щастя? – сказала Оксана, опустивши голову, але її голос звучав твердим. Я застигла, тримаючи телефон у руці. У […]
Ганна повернулася додому, тихо відкрила квартиру своїм ключем, зайшла в коридор. Раптом вона почула, що на кухні хтось розмовляє. – Коли ти збираєшся їй розповісти? – почула Ганна голос матері. – Вона, мабуть, вже здогадалася. Навіщо минуле ворушити? – відповідав батько. – Ні, Вітю, ти повинен сказати Ганні правду. Сам. Наодинці. І, якщо знадобиться, підтримати її, – тихо додала Віра. – Про що це вони? – здивувалася Ганна. Вона тихенько підійшла ближче до дверей кухні, прислухалася до розмови батьків і заціпеніла від почутого
– Ну, що ти носишся з нею, як з писаною торбою, наче вона тобі рідна мати?! Скільки можна? – не витримав Ігор, бачачи, як Ганна наливає в пляшечку з соскою […]