Батьки Макса nросили його не впустити Ганну, так як вона була просто ідеалом. Але Макс вирішив, що він не гідний Ганни. Тільки три роки по тому, він вирішив знайти її. Було вже дуже пізно

 

Макс був гарним, струнким юнаком. Розпещеним жіночою увагою. До четвертого курсу університету йому вже набридли одноманітний сценарії його короткочасних відносин з дівчатами. Зустрічалися, милувалися, розлучалися. До жодної зі своїх пасій Макс не відчував чого-небудь на кшталт кохання.

Максимум симпатію, але не більше. «Треба, хоча б на час, пригальмувати цю карусель», думав він. Але доля не захотіла дати йому канікули. На їх курс прийшла новенька. І понеслося. Ганна була красива, струнка, з гордою постаттю. Але зовсім не гордячкою. Навіть можна сказати — була скромницею. Не пред’являла Максу ніяких вимог, не висловлювала прохань. Не була нав’язлива, і в той же час не відштовхувала. Ганна була дуже ввічлива і тактовна.

Макс запросив дівчину до себе додому, відзначити 8 Березня разом з ним і його батьками. І мама Макса, і його батько були підкорені дівчиною. З мамою вони обидві виявилися шанувальниками фентезі, а з татом — баскетболу. — Тримайся за неї. Хороша дівчинка, — сказала мама. — Не зівай — відведуть.

Таких вже не роблять, — сказав батько. А ще Ганна дуже смачно готувала. Одного разу, у неї в гостях, його нагодували лобіо в горщиках. — Передай мамі моє захоплення її кулінарним талантом, — сказав задоволений Макс. — Взагалі-то це я готувала, — захихикала дівчина. «Ганна — ідеал», зрозумів Макс і засумував. Практично всі його дівчата влаштовували йому скандали.

А тепер що? Не життя, а якийсь рай. Навіть нудно. — Ганна, пробач, але у нас немає майбутнього. Ти не думай, це не через тебе. Ти дуже хороша. А я недостойний тебе. Ти ще знайдеш хлопця, гідного тебе. Набагато краще за мене… Минуло три роки. Прокинувшись одного разу з черговою подругою в ліжку, Макс подивився на неї і зрозумів, що сам собі огидний.

Ганна, ось хто йому була потрібна. Вона і тільки вона. Випровадивши дівчину і прийшовши на роботу, він став шукати контакти Ганни. Не знайшовши нічого, подзвонив Людмилі, Інститутській подрузі дівчини. — Ніяких її контактів я тобі не дам. Немає сенсу. Вона вже заміжня і вагітна. Твій поїзд пішов, Максим…

КІНЕЦЬ.