-Агов, пані, ви на наступній зупинці виходите?! – почула Галя десь позаду себе в автобусі і відчула позаду якийсь предмет.

-Ні, – сказала вона, не обертаючись.

А де в цій маршрутці повернешся, якщо вона повна?

-Тоді відійдіть від дверей, – сказав їй чоловічий голос.

-Але як? – Галя намагалася відсунутись, але їй не вдалося.

Автобус різко зупинився, двері відчинилися і Галя випадково смикнула предмет, який тримав чоловік позаду неї і опинилась на вулиці.

Вона обернулася, глянула на того чоловіка і від здивування прикрила рот рукою!

Предмет, який виявився люстрою, вилетів з автобуса разом із чоловіком, який до неї говорив.

Коли двері зачинилися і автобус поїхав, чоловік так і сидів перед розбитою люстрою.

Галя запам’ятала його обличчя. Розгублене і водночас зле…

…-Галю, ти ж все одно цієї п’ятниці вдома ввечері сидиш. Ходімо зі мною до Марійки. Цікаво буде, я обіцяю, – запропонувала подруга Олена.

Галя замахала руками.

-Ти що? Де я і де веселощі. Ні, не піду я.

-Ну, там же ж не тільки веселощі. Будуть чоловіки, може й неодружені – це раз. Стіл зі смаколиками – це два, – перераховувала Олена. – І нам з тобою заміж вже пора – це три.

Галя засміялася.

-Ну заміжжя нам не світить, якби раніше, років на двадцять.

І відчуваю, ти мене туди кличеш тільки через накритий стіл. Чи мені тебе не знати, поїсти ти дуже любиш!

Олена закотила очі.

-Ну то й що? Мені сказали, що там краби будуть, а я їх тільки в фільмах бачила. Ну ходімо, Галю, будь ласка – казала вона.

-Ну заради крабів, згодна, – з іронією сказала Галя. – Ти ж мені потім наступні пʼять років нагадуватимеш про те, що я не дала тобі можливості смачно поїсти, – і зареготала…

…Вечірка була у невеликій квартирі-студії, де було купа людей. Різних. Хто у вечірньому вбранні, хто просто у джинсах.

Олена одразу потягла її до столів і Галя мало не засміялася. Крихітні канапки були з сиром, ковбасою та з крабовими паличками. Щоб не засміятися і не дивитися на засмучене обличчя подруги, вона вирішила відійти убік.

І раптом почула:

-Пані, ви дивіться, куди йдете!

Вона підняла очі і ахнула! Перед нею стояв той самий чоловік з люстрою з автобуса!

Зараз у нього в руках було ігристе і віяло, яке вона ненароком зачепила. З її вини, з нього випало велике перо і тепер валялося на підлозі.

-Вибачте, зараз підніму, – і вона різко присіла.

Так само зробив і чоловік. В результаті вони зустрілися лобами, одночасно потягнувшись за пером.

-Та що ж таке? Вдруге за тиждень через незнайому жінку неприємності отримую, – чоловік потер лоб і пішов далі.

-І тим більше від однієї й тієї ж, – тихо хихикнула Галя.

І тут з’явилася вона. Марійка. Той самий чоловік простяг їй келих ігристого і розкрите віяло. Одного пера не вистачало, помітила з усмішкою Галя.

-Ходімо звідси, а то я зараз засну, – сказала Галя подрузі.

Її шепіт виявився занадто гучним. Раптово запала тиша. На Галю озирнулися майже всі.

-Олено, ходімо, – процідила крізь зуби Галя і позадкувала до виходу.

Чиїсь чіпкі руки взяли її за лікоть і буквально витягли надвір.

-Що ви собі дозволяєте, пані? – прошипів вже знайомий Галі чоловік. – Через вас вечір зіпсований. І звідки ви тільки взялися? Сиділи б удома, дивилися б телевізор.

Галя різко забрала лікоть і з гідністю відповіла:

-Нічого мене хапати, зрозуміло?

-Господи, звідки ви з’явилися? Марійка тепер переживатиме, – чоловік засмучено махнув рукою. – Знаєте, як важко було всіх зібрати?

-Крабом заманювали? – запитала Галя і осіклася.

Чоловік закрив обличчя руками і плечі його затремтіли. Він прибрав руки і Галя побачила, що він просто сміється.

Вона з полегшенням сказала:

-Якщо смієтеся, значить все гаразд. Ну, я пішла тоді. Мені ще подругу треба від столу забрати.

Він узяв її за руку:

-Мене Олексій звуть, а вас? – запитав він.

-Галина, – розгубилася вона.

-Ходімо, Галино, поговоримо, – запропонував він. – Марійка моя сестра. Рідна по матері. Сьогодні ось вечірку їй організував.

-Так давай, я з твоєю сестрою поговорю, вибачусь, – запропонувала Галя.

-Не допоможе. Що я, Ганну не знаю. Їй ситуація якраз на руку. Вона мене вже третій місяць просить, щоб я її на відпочинок відвіз. А в мене зараз якраз із фінансами не дуже. Тепер вони з матір’ю в два голоси твердитимуть, що дівчинці потрібно відпочити…

…Олексій із Галею одружилися. Слава Богу, Ганна не запам’ятала її в обличчя, а то знайомство було б зіпсоване.

До речі, про випадок в автобусі, Галя розповіла в першу річницю.

Олексій довго сміявся.

-У мене тоді машина зламалася на півдорозі до мами. Якій я, власне, і віз цю люстру. От і довелося автобусом добиратися. А вправно ти мене з нього вивела. Мені по таку ж люстру довелося через все місто їхати.

Але найцікавіше то, ось що.

Адже доля недаремно іноді зводить людей. Це фігурально висловлюючись. Знаки подає. Але не всі їх помічають, на жаль.

Може й не було б довкола стільки самотніх людей…

-Агов, пані, ви на наступній зупинці виходите?! – почула Галя десь позаду себе в автобусі і відчула позаду якийсь предмет.

-Ні, – сказала вона, не обертаючись.

А де в цій маршрутці повернешся, якщо вона повна?

-Тоді відійдіть від дверей, – сказав їй чоловічий голос.

-Але як? – Галя намагалася відсунутись, але їй не вдалося.

Автобус різко зупинився, двері відчинилися і Галя випадково смикнула предмет, який тримав чоловік позаду неї і опинилась на вулиці.

Вона обернулася, глянула на того чоловіка і від здивування прикрила рот рукою!

Предмет, який виявився люстрою, вилетів з автобуса разом із чоловіком, який до неї говорив.

Коли двері зачинилися і автобус поїхав, чоловік так і сидів перед розбитою люстрою.

Галя запам’ятала його обличчя. Розгублене і водночас зле…

…-Галю, ти ж все одно цієї п’ятниці вдома ввечері сидиш. Ходімо зі мною до Марійки. Цікаво буде, я обіцяю, – запропонувала подруга Олена.

Галя замахала руками.

-Ти що? Де я і де веселощі. Ні, не піду я.

-Ну, там же ж не тільки веселощі. Будуть чоловіки, може й неодружені – це раз. Стіл зі смаколиками – це два, – перераховувала Олена. – І нам з тобою заміж вже пора – це три.

Галя засміялася.

-Ну заміжжя нам не світить, якби раніше, років на двадцять.

І відчуваю, ти мене туди кличеш тільки через накритий стіл. Чи мені тебе не знати, поїсти ти дуже любиш!

Олена закотила очі.

-Ну то й що? Мені сказали, що там краби будуть, а я їх тільки в фільмах бачила. Ну ходімо, Галю, будь ласка – казала вона.

-Ну заради крабів, згодна, – з іронією сказала Галя. – Ти ж мені потім наступні пʼять років нагадуватимеш про те, що я не дала тобі можливості смачно поїсти, – і зареготала…

…Вечірка була у невеликій квартирі-студії, де було купа людей. Різних. Хто у вечірньому вбранні, хто просто у джинсах.

Олена одразу потягла її до столів і Галя мало не засміялася. Крихітні канапки були з сиром, ковбасою та з крабовими паличками. Щоб не засміятися і не дивитися на засмучене обличчя подруги, вона вирішила відійти убік.

І раптом почула:

-Пані, ви дивіться, куди йдете!

Вона підняла очі і ахнула! Перед нею стояв той самий чоловік з люстрою з автобуса!

Зараз у нього в руках було ігристе і віяло, яке вона ненароком зачепила. З її вини, з нього випало велике перо і тепер валялося на підлозі.

-Вибачте, зараз підніму, – і вона різко присіла.

Так само зробив і чоловік. В результаті вони зустрілися лобами, одночасно потягнувшись за пером.

-Та що ж таке? Вдруге за тиждень через незнайому жінку неприємності отримую, – чоловік потер лоб і пішов далі.

-І тим більше від однієї й тієї ж, – тихо хихикнула Галя.

І тут з’явилася вона. Марійка. Той самий чоловік простяг їй келих ігристого і розкрите віяло. Одного пера не вистачало, помітила з усмішкою Галя.

-Ходімо звідси, а то я зараз засну, – сказала Галя подрузі.

Її шепіт виявився занадто гучним. Раптово запала тиша. На Галю озирнулися майже всі.

-Олено, ходімо, – процідила крізь зуби Галя і позадкувала до виходу.

Чиїсь чіпкі руки взяли її за лікоть і буквально витягли надвір.

-Що ви собі дозволяєте, пані? – прошипів вже знайомий Галі чоловік. – Через вас вечір зіпсований. І звідки ви тільки взялися? Сиділи б удома, дивилися б телевізор.

Галя різко забрала лікоть і з гідністю відповіла:

-Нічого мене хапати, зрозуміло?

-Господи, звідки ви з’явилися? Марійка тепер переживатиме, – чоловік засмучено махнув рукою. – Знаєте, як важко було всіх зібрати?

-Крабом заманювали? – запитала Галя і осіклася.

Чоловік закрив обличчя руками і плечі його затремтіли. Він прибрав руки і Галя побачила, що він просто сміється.

Вона з полегшенням сказала:

-Якщо смієтеся, значить все гаразд. Ну, я пішла тоді. Мені ще подругу треба від столу забрати.

Він узяв її за руку:

-Мене Олексій звуть, а вас? – запитав він.

-Галина, – розгубилася вона.

-Ходімо, Галино, поговоримо, – запропонував він. – Марійка моя сестра. Рідна по матері. Сьогодні ось вечірку їй організував.

-Так давай, я з твоєю сестрою поговорю, вибачусь, – запропонувала Галя.

-Не допоможе. Що я, Ганну не знаю. Їй ситуація якраз на руку. Вона мене вже третій місяць просить, щоб я її на відпочинок відвіз. А в мене зараз якраз із фінансами не дуже. Тепер вони з матір’ю в два голоси твердитимуть, що дівчинці потрібно відпочити…

…Олексій із Галею одружилися. Слава Богу, Ганна не запам’ятала її в обличчя, а то знайомство було б зіпсоване.

До речі, про випадок в автобусі, Галя розповіла в першу річницю.

Олексій довго сміявся.

-У мене тоді машина зламалася на півдорозі до мами. Якій я, власне, і віз цю люстру. От і довелося автобусом добиратися. А вправно ти мене з нього вивела. Мені по таку ж люстру довелося через все місто їхати.

Але найцікавіше то, ось що.

Адже доля недаремно іноді зводить людей. Це фігурально висловлюючись. Знаки подає. Але не всі їх помічають, на жаль.

Може й не було б довкола стільки самотніх людей…

КІНЕЦЬ.