Три роки тому батько оформив договір дарування на автомобіль на мою молодшу сестру Софію. До речі, я тоді була в положенні й теж не відмовилася б від такого подарунка.

Автівки ні в мене, ні у чоловіка Кирила на той момент не було. Але водійські посвідчення та досвід водіння були в обох. Натомість Софа до моменту вручення ключів жодного разу не сиділа за кермом, а одразу ж записалася в автошколу.

Така несправедливість поставила мене в глухий кут. Я ненароком запитала у тата, чому він віддав майже нову іномарку недосвідченій Софі. Він відразу відповів, що молодшій дочці далеко добиратися на роботу.

– До того ж вона живе з нами, зможе і мене, і мати відвезти до поліклініки або за продуктами, – пояснив мені батько.
Я вважала ці аргументи логічними. Ось тільки через пів року після отримання прав Софа від батьків з’їхала і взагалі стала не частою гостею в їхньому будинку.

На прохання мами та тата кудись їх звозити Софа стала відповідати: “Вибачте, я дуже зайнята, мені ніколи”. Тоді рідні й “згадали” про мене, свою старшу дочку.

Хочу відразу сказати, що з дитинства все найкраще завжди діставалося Софі. Їй прощалися витівки “як маленької”, хоча я старше всього на три роки. При цьому всі косяки сестри чомусь автоматично лягали на мої плечі.

Софа побилась – я винна, що не заступилася. Софа не хоче снідати – це я не побачила, як молодша сестра з’їла цукерку і перебила собі апетит. Причому таке “правило” діяло й у більш дорослому віці.

Навіть у відрахуванні сестри з університету батьки звинуватили мене, а не Софу. Мабуть, я була винна в тому, що не прикувала молодшу сестру до батареї та не вивчила разом з нею весь матеріал.

Зате на мою сесію, яку було складено на одні п’ятірки, ніхто й уваги не звернув. У 24 роки я вийшла заміж за Кирила і переїхала до чоловіка на орендовану квартиру.

Після цього батьки зіштовхнулися з характером Софи. Ось, тільки виховувати її на той момент було вже пізно. Я ж тішилася з того, що живу окремо і самостійно будую своє життя.

На першу річницю весілля батьки чоловіка зробили нам з Кирилом царський подарунок – двокімнатну квартиру в новобудові. Правда, там були тільки голі стіни, але свої!

Я на той момент була на п’ятому місяці очікування дитини. Кирило вирішив, що привезе малюка до вже готової дитячої. Ми взяли кредит на ремонт і почали активно прикрашати квартиру.

У цей час у мого батька трапився інфаркт. Дякувати Богу, йому встигли вчасно надати медичну допомогу. Однак лікар суворо заборонив татові нервувати. Після цього батько заявив, що більше за кермо не сяде і незабаром подарував машину Софі.

Чесно кажучи, нам із Кирилом авто теж би не завадило. Ми були готові оформити ще один кредит на машину, але чоловік вирішив, що не варто з цим поспішати.

Свій автомобіль ми купили, коли синові виповнився рік. Так, вона не нова, але на ходу, чиста та доглянута. Я сама можу відвезти дитину до парку або з’їздити за покупками.

Коли ж сестра перестала допомагати батькам, то магазинами ми почали їздити разом з ними. Звичайно, на нашій машині. Якось я не витримала і натякнула татові, що взагалі-то справедливо було б, якби їх із мамою возила Софа.

Інакше навіщо він віддав їй машину? Але батько відразу почав виправдовувати молодшу дочку: “Коли їй? Соня то в одному кінці міста, то в іншому, їй весь час ніколи”. Мені стало прикро після батьківських слів.

Невже він думає, що я не маю жодних справ чи планів? У мене, між іншим, маленька дитина на руках, та й по хаті роботи вистачає. До того ж батьки нерідко просять Кирила відвезти їх кудись за місто після роботи або в єдиний вихідний.

Чоловік ніколи не відмовляє тестю з тещею в їхньому проханні, але мене ця ситуація вже напружує. Я не здивуюсь, якщо мати з батьком перепишуть свою квартиру на Софу, а потім переїдуть жити до мене.

КІНЕЦЬ.