Петро їхав купиною. Вже котрий рік він приїжджають до бабусі з дідусем у село і тут постійно грудки дорогою. Страաно машиною їздити. Петро лаяв адміністрацію за те, що ніяк не вирішують цю проблему.

І раптом машина затихла. Вони стояли посеред пустої дороги, нікого поряд не було, ні магазинів, ні людей. Навіть машини не проїжджали тут. -Петь, все поrано, я так розумію?

— Запитала дружина Маша. -Так постривай, зараз подивлюся, може на щось наїхав. Але виявилось, що у машини спустилося колесо.

Поки Петро намагався його замінити, Маша вийшла з машини і почала ходити кругом: -Петро, так у нас багажник відкрився, поки ми їхали! Ти подивися, все пропало, всі речі та подарунки вилетіли з-за купин!

— Ну нічого, ось дивись, я майже закінчив із колесом. -Та кому твоє колесо потрібне, я тобі кажу, всі подарунки загубилися. Маша мало не почала плакати. Було так прикро.

Вона так хотіла купити собі нове пальто, але вирішила, що краще бабусі купить в подарунок вовняну накидку, дідусеві з вовни шарф.

Ще стільки ікри вони везли, гарну рибку. Маша заради цієї риби цілу годину в черзі простояла. Ще не поскупилася, купила дорогі цукерки для племінників.

А тепер вони їдуть із порожніми руками. Коли дісталися додому, то бабуся одразу зустріла гостей з порога. -Я так злякалася за вас.

Поки ви їхали, я трохи задрімала. Мені сон наснився, що ваша машина в річку впала. Я одразу прокинулася і стала молитви читати, щоб ви добре доїхали.

-Бабусю, ми доїхали, а ось гостинці не привезли. -Та не потрібні нам подарунки, головне, що ви в цілості та безпеці приїхали. Це найважливіше.

КІНЕЦЬ.