Марина Василівна була невимовно щасливою за свою доньку, яка нарешті отримала пропозицію руки та серця від свого коханого. Як давно вона чекала, що у Інни щось з кимось та й складеться, а тут ще й така вигідна партія.

Владислав був із заможної сім’ї і тому міг дати Інні лише все найкраще.

Коли почали говорити про весілля та думати про підготовку, то сім’я нареченого знайшла окрему людину, яка займалась організацією святкування.

Марині Василівні ніяк не приходило в голову, для чого платити комусь такі кошти, якщо все можна зробити самостійно. Слухати таку її думку, звичайно ж, ніхто не став.

Ну а як по-іншому? Хто платить, той і командує.

За день до весілля батьки нареченої завезли свій подарунок молодятам. Вони вирішили подарувати завчасно свій плазмовий телевізор, бо боялись, що прямо на весіллі його ще й розіб’є хтось. На такий подаруночок вони довго збирали кошти і нарешті змогли придбати його та порадувати дітей.

Коли з подарунком Марина Василівна із чоловіком приїхали до молодят, то ще з порогу зрозуміли, що у майбутнього зятя поганий настрій. Варто було їм лише привітатись, як той буркнув щось незадоволено собі під ніс, а потім і взагалі сказав, що нікого взагалі то не чекав. Щастя, що хоч Інна чаєм напоїла.

Коли вони таки презентували свій подарунок, то зять почав мало не плюватись:

– І для чого нам цей дешевий непотріб? Ми купимо собі нормальний телевізор, щоб на пів стіни був. Мої батьки взагалі планують автівку подарувати.

А ви як завжди якісь дурниці пригадуєте.

Батьки лише розгублено поглянули на доньку. Та і вона не втішила їх підтримкою:

– Любі, заберіть собі цей телевізор, ще до завтрашнього дня оберете щось краще для нас. Вірю, що Ви не підведете!

КІНЕЦЬ.