Сергій майже не пам’ятав своїх батьків. Але один випадок закарбувався у його пам’яті назавжди. Це був холодний осінній вечір, батько збирав у валізу речі, а мама плакала й просила його одуматись та не кидати їх. Чоловік рішуче відштовхнув її у сторону та вийшов за поріг.

Хлопчик більше його не бачив.

Матір у розпачі притиснула сина до грудей і не припиняла плакати. Це останні материнські обійми, які Сергій пам’ятає. Вже зранку вона прокинулась іншою людиною – жорстокою та абсолютно байдужою. Жінка усю свою злість та образу зганяла на сина.

З іншими дітьми Валентина була привітна та ласкава, а для рідного сина була гірше мачухи. Для дітей своїх подруг не скупилась на солодощі та іграшки, а малий Сергійко завжди був обділений. Він не розумів чому мама його не любить.

Колись Валентина закохалась. Вона була впевнена, що це на все життя, що їх стосунки ніщо не здатне зруйнувати. Так зустрічались два роки, а потім почали жити разом. Жінка тішилась, що їй пощастило зустріти справжнього чоловіка, який мов принц на білому коні.

Згодом у пари народився син. З того часу все почало руйнуватись. Чоловік не хотів слухати плач немовляти, він все більше часу проводив поза домом. Потім став повертатись аж під ранок.

Завжди чимось незадоволений, часто говорив Валентині образливі слова. Жінка плакала ночами, абсолютно не переймаючись клопотами материнства.

Думки її були зайняті іншим. У такі моменти подруги приходили в гості, аби допомогти няньчити Сергійка, доки мама розбиралась з особистим життям.

Якось чоловік загуляв на кілька тижнів, а коли повернувся, то став збирати речі, сказавши, що йде до іншої. Це стало величезним ударом для Валентини й вона зненавиділа сина, який був мов дві краплі води схожий на чоловіка, що розбив їй серце.

– Краще б я тебе не народжувала!,- зітхала матір у пориві гніву.

Вона ніколи не приховувала своїх почуттів перед сином. А він розгублено все те слухав, не розуміючи, що робить не так, за що мама на нього сердиться..

Згодом, Валентина віддала Сергія у дитячий будинок і більше не повернулась, лишивши рідного сина напризволяще.

КІНЕЦЬ.