Ви ж самі мені приклад показали. Я думала, що дарувати засоби для прибирання це родинна традиція,- з посмішкою відповіла я. Після цього випадку Cвекруха зі мною ще місяць не розмовляла

 

У моєму житті трапилась одна історія після якої ми свекрухою не даруємо одна одній подарунки, навіть на великі свята.

Я вже вісім років у шлюбі. На початку подружнього життя намагалась не брати участі у виборі подарунків для матері чоловіка. Цим він займався самостійно. Але найчастіше замість якихось речей дарував гроші. Та одного разу інцидент з подарунками такий трапився. І, почала це все не я.

Зразу після весілля ми з Русланом переїхали жити на орендовану квартиру. Здавалось би, якомога далі від свекрухи, які можуть бути проблеми. Але проблема була в самій Галині Іванівні. Вона взяла собі за звичку приходити до нас коли забажає і без попередження. Одного дня завітала з самого ранку. Це була субота, я мріяла нарешті виспатися після напруженого робочого тижня. А тут матір чоловіка стоїть на порозі.

Якби хоч просто на чашечку чаю прийшла, можна було б якось змиритись. Але вона із самого ранку стала діймати мене своїми зауваженнями та рекомендаціями. Докоряла за непомитий звечора посуд, за пил біля плінтуса. А коли зайшла у ванну, то ледве стрималась, щоб не закричати:

— Ти бачила, який у вас брудний унітаз? Внизу вже пляма від іржі з’явилась. Обідки ви коли-небудь протирайте?,- дорікала вона,- бери приклад з мене. От у мене завжди ідеальний порядок. Ти моя невістка і я маю право тебе вчити, якщо ти досі не знаєш, як треба господарство вести.

Мені ж мову відняло. Ледве стрималась, щоб не нагрубити. Але, коли через кілька днів я святкувала свій день народження і Галина Іванівна принесла мені, як подарунок, пачку засобу для миття унітазів, я відчула, що червону лінію перетнуто. Треба було її провчити.

Довелось трохи зачекати, але воно було того варте. Свекруха готувалась приймати гостей на свій день народження. Я прийшла напередодні, аби допомогти їй поратись на кухні. Коли зайшла до ванної, то помітила сіру плісняву на нижній частині душової кабіни. Ось це фіаско ідеальної господині! Час помсти настав.

На свято я з’явилась не з порожніми руками. Подарувала Галині Іванівні набір для боротьби з грибком, промовивши:

– Не годиться, щоб у такої ідеальної господині була пліснява на душовій кабінці!

Це був шах і мат. Свекруха спопелила мене поглядом, думала, зараз взагалі з квартири вижене. Але вона дочекалась, коли розійдуться гості, а тоді підступила зі звинуваченнями:

– Як ти посміла так зганьбити мене перед всіма?

– Ви ж самі мені приклад показали. Я думала, що дарувати засоби для прибирання це родинна традиція,- з посмішкою відповіла я.

Після цього випадку свекруха зі мною ще місяць не розмовляла. Ми помирились, але подарунки одна одній не даруємо.

Минуло вже сім років. У нас з Галиною Іванівною нормальні стосунки. Я ставлюсь до неї з повагою й у нас більше не виникало конфліктів.

Я впевнена, що тоді правильно вчинила. Свекруха зрозуміла, що я їй не по зубах і перестала діймати мене своїм контролем та непроханими порадами.

КІНЕЦЬ.